Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Звучала ніжна мелодія. Сотні очей були прикуто до новоспеченого подружжя. Адам упевнено виводив Лоліту на центр залу. Від нього йшов аромат дорогого парфуму, рухи були точні, мов у актора на сцені.

Лоліта нервувала, але, коли його руки обійняли її талію, а очі хоч на мить затримались на її обличчі, вона розтанула. Вона відчула себе принцесою у власній казці. Її очі світилися від щастя, усмішка була щирою.

Адам же танцював ідеально. Гладко, красиво, з усмішкою, яка не доходила до очей. Його погляд час від часу ковзав у бік гостей, де батько спостерігав за кожним рухом, за кожним жестом сина. "Все повинно бути ідеально", — думав Адам. І він грав свою роль бездоганно.

Під кінець танцю, коли глядачі вибухнули оплесками, Адам нахилився й поцілував Лоліту в губи. Ніжно. Повільно. Але холодно.

Лоліта зніяковіла, її щоки спалахнули, а серце шалено забилося. Вона думала, що цей поцілунок — знак початку справжньої близькості.

Та за кілька хвилин її посмішка зникла.

До молодят підійшла Христина — висока, сексуальна, у відвертій чорній сукні, з зухвалою усмішкою.

— "Вітаю вас, мої хороші!" — сказала вона солодким, але фальшивим голосом. — "Я Христина… подруга Адама. Ми дуже… близькі давні знайомі."

Лоліта напружилася. Адам стиснув її руку трохи сильніше, ніж треба було.

— "Приємно," — ледве видавила з себе Лоліта, ховаючи тривогу за ввічливою посмішкою.

А Христина кинула на неї погляд зверху вниз, немов оцінюючи. Її очі говорили: «Подивимось, як довго ти протримаєшся...»

Адам уникав її погляду, намагаючись не зірвати спектакль.

Але Лоліта відчула щось. Щось неприємне. Щось, що обпекло її зсередини.