Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Склад, розміри, форма, характер обробки знарядь для полювання та переробки мисливської здобичі багато в чому зумовлювались об’єктами полювання та його засобами. Полювання на мамонта передбачало виготовлення міцних списів з великими гострими наконечниками, а також колективний характер самих прийомів полювання, тоді як промисел дрібних тварин можна було вести легшим мисливським спорядженням із залученням меншого числа мисливців і навіть індивідуально. Однак ця залежність мала не прямий характер, тому значною мірою визначалась традиціями, які склалися в конкретних первісних колективах, інколи за межами території, яка експлуатувалася на той момент, в інших екологічних умовах. Не можна не враховувати також взаємозапозичення та взаємовпливи під час різного роду контактів. Все це визначало розмаїття форм та розмірів мисливського спорядження, з одного боку, та нівелювання їхніх особливостей — з другого, що стало основою формування господарсько-культурних традицій. Вивчення складу мисливської здобичі пізньопалеолітичних пам’яток вказує, за деякими винятками, на широкий спектр видів тварин у складі мішаного льодовикового комплексу фауни. На більшості поселень північної зони знайдено кістки мамонтів, коней, північних оленів, носорогів, вовків та інших тварин. На Середньому Подністров’ї, Волині та Середньому Подніпров’ї здебільшого полювали на мамонта. Наприкінці пізнього палеоліту на поселеннях Середнього Подністров’я помітно зростає кількість кісток коня та північного оленя. Однак навіть у фіналі пізньольодовикового періоду біомаса мамонтів і зубрів тут переважає над біомасою коней і північних оленів.

У південних районах на ранніх етапах пізнього палеоліту в складі мисливської здобичі домінує, інколи абсолютно, бізон. У невеликій кількості на поселеннях трапляються кістки коней, північного оленя, вовка, сайгака та інших тварин. На кінець льодовикового періоду кількість кісток бізона різко скорочується і поступово зростають знахідки решток коня. На деяких поселеннях кінь перетворюється на єдиний промисловий вид.

Загалом на території України можна простежити три господарсько-адаптивні уклади, котрі умовно можна визначити як мисливці на мамонта (Середнє і Верхнє Подніпров’я) (рис. 17), мисливці на бізона і коня (степова зона) (рис. 18), комплексні мисливці із значним розвитком збиральництва (Подністров’я). Наприкінці пізнього палеоліту в Поліссі з’явилася велика кількість мисливців на північного оленя.

Рис. 17. Сцена полювання на мамонта мешканців північної зони.

Найважливішим елементом господарської діяльності пізньопалеолітичної людини було виготовлення знарядь праці. Вже в кінці раннього палеоліту в комплексах мустьєрських індустрій зароджується призматична техніка розщеплення кременя, яка дала можливість якісно покращити оснащення мисливських колективів знаряддями, розширивши передусім асортимент знарядь праці, що призвело до підвищення продуктивності мисливсько-збиральницького господарства.

Рис. 18. Сцена полювання на бізонів мешканців південної зони.

Одним із основних засобів реконструкції первісної технології є експериментальна археологія, яка дає змогу моделювати виробничі процеси та виявляти чисельні якісні та кількісні параметри. Експериментально встановлено велике значення правильного вибору сировини для подальшої обробки. Найважчими для обробки є гальки кулеподібної та яйцеподібної форм. На них немає зручних для нанесення удару ділянок, оскільки кожна ділянка їхньої поверхні становить частину сфери. На відміну від них гальки овально-сплощеної форми легко оббиваються і зручні для виготовлення як найпростіших рубальних знарядь, так і для відколювання заготовок.

Велику роль відігравали точність удару та розрахунок його сили. Якщо перший удар не давав очікуваного результату — зняття відколу, то всі наступні удари в цю точку були вже не ефективні, оскільки утворювали в нуклеусі систему випадкових тріщин, що зводило зусилля майстра нанівець.

Діапазон силової дії на камінь, що оброблявся, був дуже великий. Залежно від трудової операції прикладене зусилля змінюється від 1000 кг при розколюванні великих конкрецій гірської породи до найлегшого постукування при ударному ретушуванні[25].

Найбільш оптимальною формою нуклеусу, яка виникла до пізнього палеоліту, є призматичний нуклеус, який давав можливість одержувати серію стандартизованих пластинчастих заготовок з високим рівнем економії витрати сировинного матеріалу. Розповсюдження техніки призматичного відколювання виявилося можливим завдяки застосуванню посередників при ударній техніці. Посередник забезпечував високу точність та необхідний кут прикладення сили в точку удару. Посередники виготовлялися з роту і кістки. Подальшим етапом був розвиток техніки віджиму, яка використовувалася як для одержання заготовок, так і для ретушування. В процесі останнього, що виникло в ранньому палеоліті, утворювалося зусилля в 2—150 кг. Віджимниками служили необроблені уламки каменю, відколи та кам’яні знаряддя іншого спеціального призначення, наприклад скребачки.

В палеоліті виникла також техніка пікетажу (ударно-точкова техніка обробки каменю), яка використовувалася під час видовбування кам’яних жирових ламп. Ця техніка більш придатна при обробці каменю зернистої або аморфної структури (гнейс, сланець, пісковик).

В обмежених масштабах застосовувалися пиляння і шліфування каменю, які одержали широке розповсюдження в неолітичну добу.

На виробничих центрах виявляються також ділянки косторізного виробництва, наприклад в Межирічах простежено процес розчленування щелепи росомахи з наступним вирізанням ікол для виготовлення підвісок. Обробці піддавалися практично всі види кісток, зуби (особливо ікла та різці), роги, бивні. Великий інтерес в цьому плані становлять імітації підвісок із атрофованих ікол північного оленя, які зроблені з бивня мамонта. Під час обробки кістки і рогу раціонально використовувались природні властивості і форма матеріалу з метою економії зусиль при його обробці. Молоткоподібні та кайлоподібні знаряддя виготовлялися з рогу північного оленя із збереженням його відростків. Великі ребра мамонтів при загостренні їхніх кінців давали копальні знаряддя типу кайла або мотики, які можливо було використовувати без держака. Ті ж самі ребра з вирізаними по краях пазами були основою для оснащення їх крем’яними вкладишами, внаслідок чого утворювалися своєрідні великі поздовжні ножі, властиві для Подністров’я. Великі клиноподібні знаряддя із стінок трубчастих кісток мамонта використовувалися для зняття шкір із забитих тварин. Розрізані по діагоналі трубчасті кістки зайця або песця давали одразу дві проколки з природними упорами на епіфізах.

Залежно від наявної кісткової сировини, що зумовлено природним оточенням, одні й ті самі типи виробів виготовлялися з різних матеріалів. Кістяні наконечники в степовій зоні виготовлялися із стінок трубчастих кісток бізона (Амвросіївка), а в північній зоні — з бивня мамонта (Мізин, Межиріч). У Подністров’ї, де в другій половині пізнього палеоліту вагоме місце в мисливській здобичі займає північний олень, поряд з наконечниками з бивня трапляються наконечники з рогу північного оленя (Молодово V, Кормань IV). Пластини слонової кістки, які сколювалися з бивнів мамонта, інколи не використовувалися одразу, а зберігалися у ямках-сховищах, як це робилося і з крем’яною сировиною (Чулатово І).

У різні історичні епохи потреба в різних видах сировини значною мірою змінювалась. Для пізньопалеолітичної епохи не існувало проблеми добування сировини. Основна маса сировинних ресурсів видобувалася