Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"

повітря космічний корабель Прибульців. Виготовимо маленьку, але сильну міну. Замінуємо зореліт уже тепер. У небезпечній справі нам допоможе Ільсор.

Без зволікань зібрали дві бригади: Мигунів під проводом Лестара і рудокопів на чолі з Ружеро. Загін дуболомів ніс труби і всі необхідні інструменти.

Після перевиховання сімох підземних королів, їхніх родин і придворних Сонною водою користувалися зрідка. Траплялося подібне за особливих подій, наприклад, коли за зраду приспали Руфа Білана. Тюрем у Чарівній країні не було, і злочинець відбувся тривалим сном.

Фельдмаршал Дін Гіор попередив вартового Священного джерела, щоб він пропустив ремонтні бригади Мігунів і рудокопів.

Справжню причину робіт вирішили поки що приховати, щоб Прибульці нічого не пронюхали завчасно. Ружеро і Лестар були готові розпочати прокладання труб. Справа тепер була за мишами.

ВИКРАДЕННЯ ЕННІ СМІТ

перація з висадженням зорельоту, хоча і була відкладена Каннінгом на крайній випадок, теж вимагала підготовки. Альфред не шкодував часу на пошуки речовини для вибухівки. З Енні і Тімом він блукав околицями Смарагдового острова, розшукував потрібні мінерали.

Якось уся компанія перебралася через канал на поромі, де вдень і вночі працювали дуболоми, і простувала дорогою, викладеною жовтою цеглою.

Скільки спогадів викликала ця дорога у мандрівників! Енні думала про те, як її старша сестра Еллі, принесена в Чарівну країну буревієм, ішла до Смарагдового міста, щоб зустрітися з чародієм Гудвіном. Її супроводжувало таке неймовірне товариство, яке тільки можна було уявити: солом'яний чоловік Страшило, Дроворуб, зроблений із заліза, Полохливий Лев. У кожного з них було заповітне бажання: Страшило жадав розумного мозку, Залізний Дроворуб — доброго серця, Полохливий Лев мріяв про сміливість. І хоча виявилося, що Гудвін зовсім не чародій, він зумів виконати всі їхні бажання. Страшило дістав мозок, Дроворуб — серце, а Лев — сміливість. А Еллі перенесли на батьківщину чарівні срібні черевички Гінгеми.

Цією ж дорогою ішов хлопчик Фред, коли йому вдалося вибратися на білий світ з Печери[1], він прямував до Смарагдового міста повідомити, що Енні схопили підземні королі, що вони тримають дівчинку в полоні і вимагають від неї повернути Сонну воду, яка щезла з вини зрадника Руфа Білана.

— Ось що, Енні, — перервав свої роздуми Альфред, — сьогодні вночі клич мишей, розумієш?

— Ой, Альфреде, — зраділа Енні, — розумію! Нарешті я побачу Раміну.

Помітивши вдалині горб, де могли виявитися потрібні мінерали, Альфред і Тім, озброєні геологічними молотками і рюкзаками для збору порід, поспішили туди. Енні затрималася на галявині, збираючи квіти.

В цей час згори впала тінь, почувся скрекіт, і за кілька кроків від дівчинки на галявину опустився вертоліт. З кабіни вистрибнув пілот високого зросту. Кількома стрибками він опинився поряд. Енні відчайдушно закричала, спробувала втекти — дарма: пілот міцно тримав її за руку. Вирватися теж не вдалося, хоча на свої дванадцять років дівчинка була міцною і спритною. Незнайомець миттю підняв Енні, наче ляльку, вона навіть очей не встигла зажмурити від переляку.

Розмахуючи молотками, до місця пригоди бігли Альфред і Тім. Але вертоліт уже висів у повітрі — вони запізнилися.

Коли чорна цятка щезла за лісом, приголомшені Тім і Фред довго стояли й дивилися услід. Оговтавшись, вони поспішили до міста.

Енні злякалася і ледве усвідомлювала, що перебуває в кабіні вертольота, що дверцята міцно зачинені, а машина набирає висоту.

Вертоліт помчав над лісами і полями Чарівної країни. Деякий час бовваніли блискучі башти Смарагдового міста, потім вони щезли. Внизу миготіли ферми і сади, де працювали люди. Вони проводжали поглядами літальну машину і, звичайно, не знали, що та відносить гостю з Великого світу, яка хотіла їм допомогти, а замість цього сама потрапила в біду.

Кричати і кликати на допомогу було марно, та й небезпечно (мимоволі Енні могла назвати імена своїх друзів), вона це розуміла.

Пілот обернувся, уважно глянув на Енні і щось сказав. Топ, яким він говорив, не був різким. Можливо, менвіт переконував її не боятися. Принаймні, погляд його довгастих, трохи примружених очей не був злим.

Дівчинка пошкодувала, що з пею немає срібного обруча: як допоміг би їй у теперішній ситуації подарунок Тонконюха XVI! Чудо сталося б, коли б її висаджували з машини чи куди-небудь вели. Вона миттю вислизнула б з рук, зробилася б невидимкою, і тоді хай би викрадачі пошукали її.

«Ну ось, розмріялася, як у казці, — подумала Енні. — Чого нема, того нема».

Вона опустила голову, і раптом щось холодне ніби зіслизнуло з ланцюжка і торкнулося її руки. Ениі аж підстрибнула: ну як вона могла забути! Це ж срібний свисточок Раміни. Ось він ключ до порятунку!

Енні з острахом глянула на широку спину пілота: чи не помітив він її поруху, чи не звернув увагу на свисток? Пілот обернувся, відчувши її погляд, підбадьорливо покивав їй головою. Ні, він зайнятий, стежить за приладами, які керують вертольотом.

Отже, план утечі готовий. Як тільки залишиться сама, вона покличе королеву Раміну: царствена подруга допоможе в біді. Вона має магічну здатність: мить — і перенеслася в будь-яке місце. Дізнавшись про усе, що сталося з Енні, Раміна негайно передасть почуте до Смарагдового міста.

Вертоліт приземлився в Ранавірі. Пілот (ним виявився сам Кау-Рук) наполегливим кивком голови наказав Енні йти за ним, дівчинка покірно пішла за менвітом.

Поява полонянки в таборі Прибульців не справила жодного враження. Менвіти байдуже проходили мимо. Арзаки теж не відривалися від роботи. Але, порівнявшись з одним із них, вона, ніби з чарівного простору, почула такі зрозумілі слова:

— Ти… будь… спокійна…

«Це Ільсор», — здогадалася полонянка.

Енні і справді пішла бадьоріше. Справи не такі вже і кепські, якщо серед Прибульців є, виявляється, друг.

Штурман викрав дівчинку за наказом Баан-Ну. Події останніх днів, особливо витівки птахів і мишей з сигналізацією, здалися генералові підозрілими.

«Чи все в цій країні так, як пояснює Ментахо?» — думав Баан-Ну. Він вирішив перевірити ткача. З огляду на особливу важливість завдання він доручив його Кау-Руку і звелів доставити кого-небудь із землян не з найближчого селища рудокопів, а з околиць Смарагдового міста.

— Так певніше, — вважав Баан-Ну.

Енні йшла за Кау-Руком, намагаючись триматися спокійно.

Баан-Ну вийшов із замку в розшитому орденами мундирі. Ільсор уже приготувався супроводжувати його. Енні задивилася на незвичайний костюм.

«Напевне, це дуже багатий чоловік, якийсь вельможа, — подумала вона. — Такі красиві костюми я бачила тільки в книжках».

Генерал був дуже суворим, але пом'якшав, коли побачив привітне обличчя дівчинки.

Бесіда, яка більше нагадувала допит, відбувалася в