Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"

Синій хатині полонених. Насамперед із кімнати випровадили Ментахо та Ельвіну. Ельвіна, як звичайно, лаштуючись на прогулянку, взяла з собою кошик для грибів.

Несподівано зіштовхнувшись біля дверей із гостею з Великого світу, старі замість того, щоб зрадіти, страшенно засмутилися. Вони зрозуміли основне: дівчинка, як і вони, — полонянка менвітів.

Ментахо встиг показати Енні на себе, похитав головою, приклав пальця до губ. Потім показав на Ельвіну і знову приклав до губ пальця.

Енні задумалася: «Напевно, він хоче сказати, що ми незнайомі, про всяк випадок, аби я про щось мовчала». Баан-Ну передусім запитав полонянку:

— Чи знайома ти з людьми, які вийшли звідси?

Машина в кутку кімнати, схожа на маленький рояль, на подив Енні, заморгала, зашипіла і стала перекладати запитання Баан-Ну та відповіді дівчинки на них.

— Ні, — відповіла Енні, — я їх не знаю.

Кау-Рук з інженером поглядав на машину, прислухався до бесіди. Ільсор реагував на все зі звичним спокоєм, тільки погляд, либонь, став уважнішим.

— А як їх звати? — схитрував Баан-Ну.

— Якщо я не знаю цих людей, — здивовано сказала Енні, — то хіба можу назвати їхні імена?

Далі почалися запитання, які Баан-Ну не раз задавав ткачеві.

З розповідей Фараманта й Страшила Енні знала, які бувають запитання та як відповідали на них.

Вона сумлінно переповіла генералові, що країна, куди прилетіли Прибульці, називається Гудвінією, що ім'я своє одержала від короля Гудвіна, що королівства, приєднані безстрашним королем, називаються Гінгемією та Мастіндою.

Чуючи знайомі імена, Бааи-Ну дедалі більше заспокоювався. А коли на запитання про велетнів дівчинка відповіла точнісінько так, як свого часу Ментахо, генерал остаточно повірив у правильність розповідей полоненого ткача. Дійсно, якби був обман, то не могла ж дівчинка з іншої частини країни майже дослівно вигадувати так само, як Ментахо.

Баан-Ну вже менш суворо глянув на Енні, настрій його помітно поліпшився.

— Тепер, коли ви дізналися від мене все, що хотіли, — ввічливо попросила Енні, — чи не можете відпустити додому?

Та ледь машина переклала прохання, як генерал знову спохмурнів.

— Ні, — жорстко сказав він. — Ти залишишся жити разом з Ментахо та Ельвіною. Я накажу їм піклуватися про тебе.

І генерал у супроводі Ільсора та Кау-Рука покинув хатину.

— Ну, гаразд, — крикнула йому вслід Енні, — якщо Тіллі-Віллі захоче, він з будь-кого котлету зробить!

Говорильна машина старанно переклала останні слова дівчинки, але, на щастя, їх уже ніхто не чув.

КОРОЛЕВА ПОЛЬОВИХ МИШЕЙ

оли полонені залишилися самі, Енні, хитро глянувши на Ментахо та Ельвіну, сказала:

— Не сумуйте.

Подула в свисток Раміни, і перед нею вмить з'явилася королева польових мишей з кількома фрейлінами.

Ельвіна, мимоволі ойкнувши, не помітила, як опинилася на табуретці з ногами: добра бабуся боялася мишей.

— Добридень, ваша величносте! — ввічливо звернулася дівчинка до королеви. — Вибачте, що потурбувала вас, але мої справи кепські…

— Добридень, люба Енні! — відповіла Раміна. — Хіба ти не маєш права на мою увагу й допомогу? Ти ж маєш срібний свисток! Але як ти опинилася в лабетах Прибульців з іншої планети?

— Ви вже знаєте? — здивувалася Енні.

— Звичайно, — спокійно вела Раміна. — Мене просвітила моя царствена сестра, королева летючих мишей Тарріга. А її піддані недавно влаштували непрошеним гостям добрячий концерт!

Раміна, не стримавшись, засміялася, фрейліни шанобливо її підтримали.

— Уявляю, як друзі хвилюються тепер через мене, — сказала Енні, зовсім засмучена, — Мабуть, думають, що мене вже й на світі нема…

Ти перебільшуєш, люба Енні, — мовила королева-миша. — Навіщо тоді чарівний ящик Страшила? Я впевнена, твої друзі прекрасно знають про тебе все. Зараз я це перевірю.

Й Енні незчулася, як Раміна щезла, залишивши в Синій хатині фрейлін, на яких зі страхом скошувала очі бабуся Ельвіна.

Минуло хвилин двадцять, не більше, а королева вже встигла побувати скрізь, де хотіла. Виглядала задоволеною.

— Ну, звісно, як я і гадала, всі знають, де ти! — заявила вона. — Тільки-но Фред і Тім добігли до палацу Страшила, як усевидющий ящик запрацював, і твої пригоди відомі. Друзі сподіваються невдовзі тебе виручити… До речі, знайшлася справа державної ваги і для моїх підданих.

Енні відразу зрозуміла, що це за справа.

Старе подружжя запропонувало мишам щедре пригощений зі шматочків сала і підсмажених хлібних крихт. Бенкет затягнувся до ночі. Прощаючись, Раміна обіцяла під час перерв між державною службою навідуватись до Енні і безперебійно підтримувати зв'язок між дівчинкою та її друзями. В екстрених випадках Енні могла користуватися свистком.

НАШЕСТЯ НЕВИДИМОЇ АРМІЇ

иші приступили до справи державної ваги, і підземний хід став рости не по днях, а по годинах. Услід за полчищами мишей м'якою, розпушеною землею, спеціально залишеною для приглушення кроків, йшли бригади Лестара й Ружеро, прокладаючи труби, які несли дуболоми.

Гострозубе воїнство розділилося на полки й батальйони, в кожного підрозділу була своя ділянка роботи. Одні вгризалися в землю, роблячи тисячі нірок, які, зливаючись, утворювали велику нору; інші виносили землю, акуратно і потроху (щоб ніхто не помітив) зсипали її в лісі біля коріння дерев. Решта пробралася в замок-схованку.

Енні мирно спала в Синій хатині, біля дверей якої знову стояв вартовий, а тим часом у Ранавірі снували сірі полчища.

Миші з дивовижною спритністю протискувалися крізь непомітні діри й щілини; ніби вода, просочувалися через погано прочинені двері кімнат і дверцята шаф.

А вранці в майстернях менвітів ізоляція в електричних дротах виявилася повністю обгризеною. Колби, мензурки, пробірки з різними речовинами валялися розбитими на підлозі. Баки з пробами палива були продірявлені — з них витекло пальне. Від гербаріїв, зібраних з рослин Чарівної країни, залишилася сама потерть. У комбінезонах, які висіли на вішалках, уціліли тільки комірці: решта лежала на підлозі у вигляді ганчір'я.

Баан-Ну ще спав, коли до нього зайшов Ільсор. Переступивши поріг особистих покоїв генерала, він так здивувався, що почав протирати очі.

— Мій генерале, пане Бааи-Ну, — тихо покликав Ільсор.

Баан-Ну здригнувся, і сон миттю покинув його. Картина жахливого погрому відкрилася перед ним.

Від шкіри тигра, яка лежала біля ліжка, залишився тільки пух. Пічний халат генерала був пошматований на смужки. Чудові чоботи більше скидалися на сандалі, решту було з'їдено.

Ільсор хотів подати Баан-Ну його мундир, але в шафі була купа ганчір'я.

Баан-Ну в нічній сорочці, не чекаючи, поки йому принесуть запасний одяг з «Діавони», поспішив до свого кабінету. Серце його завмирало від передчуття непоправної біди. Напередодні він так утомився від описування поєдинку з полчищами невидимок, що поставив крапку, але не заховав рукопис, як