Читати книгу - "Петро Дорошенко"

Як і його суперник, Михайло Ханенко намагався дотримуватися багатовекторності в політиці. Крім Польщі і Криму, про які вже згадувалося, він налагодив зв’язки і з Москвою. Цар відповів йому, що прийме під свою протекцію, коли Ханенко буде представляти всю Правобережну Україну.

Дорошенко теж не сидів склавши руки. У листах до Многогрішного та його старшини він закликав їх «бути в дружбі і єдності». Пожвавлює чигиринський гетьман і переговори з королем Михайлом Вишневецьким. На Варшавський сейм 1670 року поїхали представники Дорошенка С. Білоцерківський і П. Смярдовський. Вони мали домовитися про місце і час засідання українсько-польської мирної комісії. Причому засідання мусило пройти так, щоб устигнути доповісти про підсумки своєї роботи сеймові ще 1670 року. Провокуючи Варшаву на розрив Андрусівських угод, Дорошенко запитував через своїх посланців – чи повинен він і далі відвойовувати Лівобережжя в Москви, чи залишити останню на потіху росіянам. Король призначив місцем роботи комісії славний своєю історією Острог. Туди в травні 1670 року від Дорошенка направилася делегація на чолі з М. Вуяхевичем. З боку Польщі переговори вів чернігівський воєвода С. Беневський[34]. Наведемо тут деякі вимоги, які висувала від імені гетьмана і всього Війська Запорозького українська делегація:

1) гетьманська влада повинна поширюватися на Київське і Брацлавське воєводства, до яких повинні були приєднатися частини Полісся (Пінський, Мозирський і Річицький повіти), Волинського (по річку Горинь) і Подільського (по Межибож) воєводств;

2) на території гетьманату повинно бути заборонено збирати королівський податок, а польська шляхта не повинна тут проживати і володіти землями;

3) усі посади, включаючи сенаторські, у Київському воєводстві повинні обіймати тільки православні, а в Брацлавському воєводстві – поперемінно католики і православні;

4) коронне військо може бути на території гетьманату тільки на виклик гетьмана;

5) козаки можуть спокійно переміщатися по території Речі Посполитої без сплати мита;

6) повинні бути визнані «вольності» православних і скасована унія на українських землях;

7) православні єпископи в Луцьку, Львові і Перемишлі повинні підкорятися київському митрополиту;

8) православна віра і «руська мова» повинні бути визнані як у церквах, так і в трибуналах, судах і сеймах;

9) у Києві повинна бути заснована друга православна академія на рівних правах із Краківською, а єзуїтські навчальні заклади на території України повинні бути закриті;

10) православній церкві мусять повернути відібране уніатами майно, а митрополит і п’ять православних єпископів повинні одержати право брати участь у вальному сеймі Польщі.

Були й інші прохання. Висловлюючи, певно, думку більшості польських політиків, підканцлер А. Ольшевський відзначав, що козаки прагнуть бути незалежними і вимагають утвердження Русі як окремої і самостійної провінції. У цілому, як гадають, Петро Дорошенко свідомо висунув полякам нездійсненні вимоги, щоб мати підставу вести незалежну політику в зв’язку з відмовою короля ці вимоги підтримати. Поведінка послів гетьмана також підштовхує нас до цієї думки. Вони явно зволікали процес – вимагали підтвердження повноважень польських комісарів, вимагали повернути Дорошенкові неповернуті клейноди, що їх забрав свого часу Тетеря, вимагали відправити до Чигирина польських заручників для гарантій безпеки українським послам… Пізніше польський король, скаржачись на саботаж гетьманом переговорів, стверджував, що коли одне з посольств Дорошенка запитали про їхні повноваження на укладення трактату, вони показали листа від гетьмана, у якому, навпаки, наказувалося не укладати ніякого договору.

Утім, є підозра, що і для поляків переговори в Острозі з представниками Чигирина були з самого початку лише фікцією, щоб відвести очі. Про це переконливо свідчить той факт, що коли туди ж прибули делегати від Михайла Ханенка, договір було укладено за якісь два тижні переговорів. Ханенко підписав свій варіант угоди з Річчю Посполитою 2 вересня 1670 року. І це стало головним підсумком роботи Острозької комісії. В основному цей договір повторював Слободищенські угоди 1660 року. Автономію відповідно до того документа діставали, власне, тільки козаки, та й то в урізаному вигляді. Саме цей варіант договору прийняли наприкінці того ж року на сеймі, на якому Петра Дорошенка вже офіційно було оголошено зрадником. От про що йшлося в документі, названому «Острозькою комісією»:

1) король обіцяв, що не буде утискуватися православна церква;

2) будуть збережені військові вольності козаків та всі їхні «добра і хутори»;

3) гетьман обирався і знімався військовим звичаєм, але з обов’язковим утвердженням з боку «його королівської милості»;

4) оголошувалася амністія тим, хто раніше воював проти поляків, а тепер підтримає Ханенка і прийме умови Острозької комісії;

5) козаки відмовлялися від будь-яких протекцій з боку інших держав;

6) гетьман позбавлявся права вести самостійну зовнішню політику;

7) козаки повинні були негайно виступати в похід на вимогу короля або його воєначальників, придушувати будь-які антипольські заколоти на території України;

8) король обіцяв, що в будинках, маєтках і хуторах козацьких ніколи не будуть зупинятися на постій польські жовніри;

9) польська шляхта і католицьке й уніатське духівництво дістали право вільно повертатися у свої володіння на території Правобережної України.

Публікуючи текст Острозької комісії, Михайло Вишневецький помістив поруч і свою відповідь на прохання і скарги Дорошенка, які він передавав через своїх послів. Щодо унії, король заявляв, що ця справа взагалі не в компетенції світської влади. Оскільки ж у цей момент папський престол був вакантний, то і розв’язати питання було неможливо. Вишневецький не мав нічого проти відновлення Київської академії, що постраждала в ході воєнних дій, але нічого не говорив про можливості зведення другої. Що ж до сенаторських місць для митрополита і кого-небудь ще з українців, Михайло Корибут писав, що, підписавши Чуднівські трансакції (малася на увазі Слободищенська угода), українці самі відмовилися від такої можливості, що надавалася їм за давнішим Гадяцьким договором.

Як тільки посли Дорошенка повернулися до нього з вісткою про провал переговорів, він заявив польському послу в Чигирині єпископу Шумлянському: «Якщо король і Річ Посполита дозволяють собі з нами такі жарти, то мусить пролитися християнська кров… Уже посилаємо по Орду.