Читати книгу - "Мор - Утопія, Томас Мор"

В ній вони вбачають або єдиний, або найважливіший чинник людського щастя. Як не дивно, утопійці, захищаючи такий життєрадісний погляд, вдаються до релігії, хоч вона за своїм духом поважна, сувора й здебільше сумна та непоступлива. Вони розмірковують про щастя, поєднуючи деякі релігійні положення з філософією, яка спирається на розумові докази. Чинять вони так, бо вважають, що без допомоги релігії розум сам по собі надто слабкий і неспроможний дослідити, в чому полягає суть справжнього щастя.

Положення їхньої релігії такі: душа безсмертна й милістю божою створена для щастя; за чесноти і добродійства людині призначена нагорода після смерті, а за ганебні вчинки - кара. Хоч ці положення належать до царини релігії, однак, на думку утопійців, розум підказує повірити в них і прийняти їх. Вони без будь-якого вагання твердять, що якби відкинути ці положення, то хіба людина не втратила б глузд і не прагнула б до насолоди всіма дозволеними й недозволенный засобами.

Одного лише треба остерігатись, а саме: щоб менша насолода не стала на заваді більшій, і не ганятися за такою, за яку довелося б заплатити стражданням. Вони вважають доказом вершини безумства прагнути до суворої та нелегкої доброчесності, не тільки відрікаючись від утіх життя, а й добровільно терплячи страждання без надії мати з цього яку-небудь користь, бо який тут глузд, коли, проживши все життя безрадісно, тобто нещасливо, після смерті нічого не одержиш.

Все ж, на їхню думку, щастя полягає не в будь-якій насолоді, а тільки в чесній і пристойній. Бо до такої насолоди як до найвищого добра тягне нашу природу сама доброчесність, якій протилежний філософський напрямок 122 приписує виключне право робити людей щасливими. Доброчесність ці філософи визначають як життя, згідне з законами природи, 123 бо до нього нас покликав бог. Треба іти за тим потягом природи, який слухається розуму, коли доводиться вирішити, до чого варто прагнути, а чого уникати. Розум насамперед розпалює в людей любов і пошану до величі божої, якій ми завдячуємо й тим, що існуємо, й тим, що можемо бути щасливими; розум нас повчає і заохочує, щоб ми й самі жили по змозі безтурботно та радісно, а також допомагали іншим досягти того самого, відповідно до природного братства. Ніколи не було ні такого суворого й ревного прихильника доброчесності, ні невблаганного ненависника насолоди, який радив би тобі тільки виснажливу працю, неспання і сум та одночасно не закликав би тебе облегшувати в міру сили злигодні й горе інших людей. І вважав би гідним похвали проповідувати в ім'я людяності думку про те, що людина людині повинна допомагати й втішати її. Найблагороднішим і найпритаманнішим природі людини прикладом доброчесності є те, коли хтось намагається втішати інших у горі, усувати журбу, повертати їм радість життя, тобто насолоду. Якщо це так, то чому природа не спонукає нас, щоб кожний робив те саме для себе самого? Виходить одне з двох: приємне життя, тобто сповнене насолод, треба визнати чимось поганим або чимось добрим; якщо чимось поганим, то не слід не тільки намовляти до такого життя, а й з усієї сили відмовляти інших від нього, як від шкідливого й згубного; якщо ж приємне життя є чимось хорошим, то тоді ти не тільки можеш, а й повинен навертати інших до такого життя. Коли так, то чому б не схилити до нього перш за все самого себе? Тобі слід бути не менш доброзичливим до себе, ніж до інших. Адже природа, спонукаючи творити добро заради інших, не загадує тобі бути немилосердним до власної особи.

Отже, сама природа, твердять утопійці, приписує нам приємне життя, тобто насолоду, як основну мету всіх наших дій; а доброчесність вони визначають як життя, згідне з вказівками природи. Природа закликає людей до взаємодопомоги заради щастя в житті (це вона робить цілком слушно, бо ніхто не піднімається понад долею людського роду настільки високо, щоб природа виключно про нього турбувалася; вона всім без винятку однаково сприяє, наділивши всіх однаковим виглядом). Тому природа велить тобі пильно стежити за тим, щоб ти, дбаючи про власну користь, не кривдив інших.

У зв'язку з цим, на думку утопійців, слід так само додержуватися угод, укладених між приватними особами, як і шанувати суспільні закони 124 про розподіл життєвих благ, тобто основ насолоди, що їх обнародував добрий правитель або затвердив одностайно народ, не утискуваний тиранією й не обманутий ніякими хитрощами. Турбота про свої вигоди без порушування законів - справа розсудливості, а дбати, крім того, ще про інтереси суспільства - доказ любові до батьківщини. Нищити чиєсь щастя, аби будувати своє з кривдою для інших,- несправедливо. І, навпаки, відмовляти собі в якійсь насолоді, щоб давати її іншим,- це обов'язок людинолюбства й доброзичливості; а користь, яку ми маємо, переважає те, що ми віддаємо. Бо за добрі вчинки люди віддячують добром, до того ж сама свідомість доброчинства й спогади про любов та прихильність тих, кому ти зробив добро, дають душі більше втіхи, ніж тілесна насолода, від якої ти утримався.

Насолодою називають вони всякий стан або рух тіла й душі, перебування в якому приносить насолоду згідно з природним потягом. Недарма вони роблять додаток про природний потяг. Бо приємним від природи є те, до чого прагне людина не шляхом кривди, завданої іншим; і те, заради чого не втрачається інша, більша приємність; і те, за чим не йде страждання; і те, чого прагне не тільки чуття, а й здоровий глузд. З другого боку, є втіхи, суперечні з природою, що їх люди на підставі якоїсь облудної домовленості уявляють собі солодкими, немовби від людини залежить змінювати суть речей та їхні назви. Утопійці дотримуються погляду, що всі такого роду насолоди анітрохи не дають щастя, а, навпаки, заважають здобути його. Бо коли хтось раз знайшов у них смак, то немає в нього місця для справжніх і природних утіх, а душу цілком опановують фальшиві погляди на насолоду. Адже є дуже багато таких речей, що за своєю суттю не мають у собі нічого приємного, навпаки, значна їх частина містить у собі чимало гіркоти, але внаслідок зіпсованого смаку вони вважаються не те що за найвищі насолоди, а й навіть за основний смисл життя.

До того роду людей, які ганяються за фальшивими насолодами, утопійці зараховують тих, про кого я раніше згадував: це люди, яким здається, що чим