Читати книгу - "Омріяний Рим"

— Вибачай, Марку, але не буде тобі ніякої spolia. Розумієш, це просто така прадавня традиція, — пояснив Август, отож усім випадало тільки скоритись і віддати належне неспростовному доказу, записаному на чотирьохсотлітньому жилеті.

Уже за якихось десять років святкувати тріумфи заборонили геть усім, окрім членів імператорської родини, і хоча стати консулом мав право будь-хто, найвищу владу (maius imperium) таки мав лише Август.

Також своїм успіхом Рим завдячує військовій повинності, яка передбачала, що кожен дорослий чоловік мусить відслужити у війську. Ця традиція породила не лише славнозвісні завоювання, а й нескоримий, бунтівний дух римських генералів, що ворогували між собою й мали неабиякий смак до громадянських війн. Август змінив геть усе. Він створив професійну армію, визначив тривалість служби й призначив платню за неї. Та понад усе це він придумав, що військові мають присягати на вірність не Риму, а особисто йому. Одним розчерком пера він перетворив армію з плоду волевиявлення римського народу на основний і незаперечний атрибут імператорської влади.

Раніше було неприпустимо — хай і суто теоретично, — щоб війська з’являлися в місті, але з приходом Августа це ставало звичною картиною, аж доки на околицях міста не розташували преторіанську гвардію.

Тривалий час навіть із відстані можна було легко сказати, якою вулицею йде Август, адже його завжди оточували всі двадцять чотири ліктори — чиновники, які несли зв’язані в жмут різки-фасції, що символізували владу. І хай упродовж багатьох років він фактично правив спільно з іншим консулом, той бідолаха не мав жодних лікторів чи фасцій, і, безперечно, його процесії мали вигляд куди скромніший.

Август був хитрий і знав, що для створення видимості демократії тиранія є найефективнішим засобом, отож в один момент зрікся консульства.

— Даймо іншим шанс спробувати себе, — заявив він.

Проте він залишив за собою унікальну суміш республіканських привілеїв — maius imperium — і повноваження трибуна, що давало йому президентське право на вето й недоторканність. Також він зберіг контроль над провінціями, і влада поволі відійшла від звичайних римлян, зосередившись у палаці на пагорбі.

Він запровадив жорсткі обмеження на засоби, завдяки яким знать могла підлеститися до публіки. Приміром, заборонив проведення ігор усім, окрім себе. Це він відповідальний за ігри такого розмаху, завдяки яким за наступні кілька століть римська жага до бійні справила неминучий вплив на екосистему Африки, спустошивши її савани. На відміну від бридливих республіканців, Август розумів, як важливо особисто відвідувати ті ігри, щоб показово поділяти на них радість глядачів, достоту так само, як завданням будь-якого нинішнього демагога є засвітитися на футбольному матчі.

На початку правління Августа римські вельможі часто зводили великі ошатні будівлі, щоб люди захоплювалися ними та їхньою філантропією. Наприкінці його правління — а правив він дуже довго, протягом сорока п’яти років, — усі масштабні громадські проекти в Римі вже ототожнювалися з державою й постаттю самого імператора.

Якщо хочете мати уявлення про розбіжність між демократичними Афінами й імперським Римом, задумайтеся про мистецькі надбання обох столиць. До сьогодні ми маємо Парфенон авторства Фідія, Іктінія і Каллікрата — скульпторів, яким дозволяли бути відомими в демократичних Афінах. Від Рима нам залишилися Вівтар миру Августа, терми Каракалли й палац Доміціана. Пам’ять про авторів цих споруд загубилась у віках, її витіснила собою постать імператора, що є винятковою заслугою Августа.

Імператор часто казав, що він «успадкував Рим цегляним, а залишив мармуровим». Можливо, це було перебільшенням, але саме за правління Августа видобуток мармуру в Каррарі сягнув небаченого розмаху, і сліпуче-білий мармур разом із барвистими каменями й дещо видозміненими коринфськими колонами створили августівський стиль, який поширився по всьому світі.

За Августа вдосконалили римську традицію гравіювання написів: літери стали рівніші й чіткіші, і їх зазвичай фарбували червоним. Це не що інше, як власний стиль Августа, його бренд. Як і Альберт Шпеєр[61], Август розумів, що його режим повинен мати характерний візуальний вплив на населення та що бренд Августа мусять наслідувати по всій імперії.

Він запровадив характерний одяг — тогу — попри те що нині ми сприймаємо її як одяг, еволюційно нижчий за штани. Вергілій, співець імперського тріумфу Риму, називає римлян gens togata — «людьми в тогах». Август був палким прихильником певних традицій і стандартів, які, на наш сучасний смак, подекуди мають вигляд дещо недолугий.

Однією із заслуг Римської імперії є те, що такою велетенською територією вдавалося керувати впродовж кількох століть, маючи якусь жменьку чиновників і застосовуючи мінімалістичний підхід до регулювання. Загалом справедливо твердити, що римська держава не втручалася в життя своїх громадян. Винятком є хіба що моральні реформи Августа, запроваджені 18 року до н. е. Вони слугують доказом бажання імператора зазирнути в спальні римлян. Вигляд це має вже моторошний, на межі безумства. Перелюб карали засланням, а чоловіка взагалі могли засудити за неспроможність засудити власну дружину за секс із іншим чоловіком. Знайшлися поети, які негайно почали слухняно співати оди цій моральній прогалині. Так, у третій книзі «Од» Горацій бідкається, що статечні римські пані забавляються з іспанськими капітанами траулерів. Дуже прикро бачити ці рядки в людини аж такої витонченої.

А в ранніх книгах «Од» поет знемагає від жаги за трепетними, юними лошицями й телицями, натякаючи, що настав час старому бугаєві Горацію обкатати їх. Такі речі там не рідкість. Одначе зараз він радісно засурмив у моральну сурму Августа. «Юні дівчата, — волає він. — Сьогодні в їхніх головах самий тільки секс, секс, секс!» Своїм бубнінням він нагадує оглядача з Daily Mail після вкрай невдалої поїздки в метро[62].

Ці закони не зажили популярності, тому змусити народ виконувати їх було важко. А ще вони стали прикладом лицемірства загальноімперського масштабу, бо ж римським чоловікам таки дозволяли вступати в стосунки будь з ким, якщо тільки це не заміжня римська молодиця. А це, своєю чергою, породжувало всю ту розпусту, яку вони чинили з рабинями й повіями, — словом, усі ті речі, які так яскраво показують в різноманітних фільмах BBC про Римську імперію.

Якщо ж одружена римська пані бажала й далі чинити перелюб, вона могла обійти закон завдяки одній божевільній лазівці в ньому: вона йшла до aediles і реєструвалась як повія. Цю лазівку в законодавстві довелось усувати наступникові Августа Тіберієві після того, як вона набула моторошної популярності серед дружин сенаторів. Саме собою напрошується запитання, чому Август так відверто втручався в особисте життя