Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

Настя йшла коридором клініки до кабінету батька. Ранок, восьма сорок п’ять – її чергування вже закінчилося, а у професора Нікітіна тільки почалося. Вона поспішала, намагаючись скоріше дійти, щоб неодмінно застати його на місці, до початку обходу. У голові був сумбур і їй треба було виговоритися. Годину тому вона була на сьомому поверсі, заносила зведення і звіт з чергування, повернула за ріг і ледь не зіштовхнулася з Лєнкою Ніканоровою, однією з операторів МРТ-апарату. Та й добре б, розійшлися і все, бог із нею, з цією Лєнкою... Її так і звали усі – Лєнка. Не Олена, а саме Лєнка… підлувата особа, добре, що вони на роботі майже ніколи не перетинаються... але завертаючи за черговий ріг, Настя помітила, що та зайшла до кабінету на цьому самому поверсі... що викликало запитання – а власне, що простий оператор МРТ тут робить? Цей поверх суто начальницький і їй тут робити взагалі нічого – звітність вона не здає, а якщо залетіла в чомусь, то стружку знімають в інших місцях, не тут. Повертаючись назад, Настя пригальмувала біля цього кабінету, незрозуміло було, чий він, навіть таблички немає. За дверима почулася розмова – верескливий голос належав Лєнці, а ось другий вона впізнала не відразу. САМ – Семен Андрійович Макаров, начальник СБ усієї “Фарми”... Тихий вкрадливий тенорок... його боялися всі до нестями. Настя бачила його усього кілька разів, навіть на цей поверх він заглядав не часто. Кого він хотів бачити – бігли до нього самі. І дуже швидко. Вельми неприємний тип, хоча вона мусила визнати, що неприязнь до нього в неї спричинена здебільшого його посадою і чутками навколо нього. Особисто їй він нічого не зробив ні поганого, ні хорошого.

– Ну не знаю я чому апарат зламався. Нічого неправильно я зробити не могла. Адже сеанс уже почався, пацієнт був на столі, в апараті... Якби я зробила щось не те, то одразу й зламалося б. Усе було як завжди.

– Отже, діагностика проходила як зазвичай?

– Ну так... я вже сто разів казала, – Ленка була злегка дурнувата, і за звичкою грубіянила, не замислюючись, кому і що вона говорить.

Тут голоси притихли і Настя нічого не зрозуміла.

– ... пацієнт? – запитав Ленку САМ.

– Звичайний пацієнт... я їх не роздивляюся. Привів його хтось, як завжди. Потім, коли апарат перестав працювати, я в серверну пішла. Мені зателефонували, що комп висить...

– А пацієнт?

– Не знаю... пішов, що йому ще робити.

– Дані його залишилися десь?

– У мене немає. Був номер у базі, я за ним і працювала... а хто він там Іванов чи Петров – нам без різниці.

– Добре, можете йти, – після цих слів Настя шмигнула назад за ріг і відійшла на кілька кроків, роблячи вигляд, що тільки йде. В інший бік коридором іти було далі і вона не встигла б піти непоміченою. Закінчення діалогу вона почула з-за рогу. Ленка вже вийшла з кабінету, як повернулася назад

– Я згадала! Хлопця цього, Настя Нікітіна привела. І направлення на МРТ було професором Нікітіним підписано. Ось!

Тут Настя рвонула коридором з усією можливою швидкістю, назад, на інші сходи, добре, що ходила клінікою в легких тенісних туфлях, а в коридорах цього поверху скрізь килимові доріжки. Щось їй підказувало, що ні СБшнику, ні Ніканоровій зараз краще на очі не потрапляти. І ось тепер вона поспішала до батька, щоб розповісти йому все. Максим мав рацію, коли просив мовчати. Невідомо з чим що пов’язано зараз, але “Фарма” та її СБ не ті, з ким треба мати справи. Згадавши про Максима, вона відволіклася від усього іншого. Як недобре вони розлучилися... І все через неї. Ревнива дурепа. Що на неї найшло тоді? Подумаєш – помацав трохи... І зовсім не трохи! – пригадавши, вона знову обурилася і навіть почервоніла, та одразу ж здулася, – ну й нехай... Нехай би й трахнув її там... за те, що він для неї зробив, могла б і потерпіти. Адже по суті – він був чесний. Сказав, що і як робитиме і навіть чому це треба робити саме так... не подобається? пішла б і все, але ж ні, лежала, мовчала... не зовсім і мовчала – Настя знову почервоніла, кров прямо хвилею приливала, немов заливаючи обличчя та вуха фарбою, – лежала-лежала і висловилася... Звісно, він образився. А вона... горда собою. А чим їй, власне, пишатися? Через деякий час вона все ж таки зрозуміла, що її так обурило... Обурило якраз те, що її й хвилювати то не мало б бути: вона зрозуміла, що таке – тут Настя знову почервоніла – він робив не тільки з нею... й інші ось так само лежали й не мовчали під його руками. А потім до неї дійшло, яка ж вона дурепа... Вона знала історію Наді та Маші... у клініці їх змогли лише трохи стабілізувати і все. А зараз це цілком нормальні дівчата, взагалі без відхилень, тато не знайшов нічого... А що було б із нею? І найогидніше – вона зрозуміла, чому вона така дурепа. Тому, що банально закохалася. Ось і все. Слава богу! батько був на місці...

– Тату... татусь... вони Максима шукають... – дівчина, тільки-но зачинивши двері, підбігла до тата, сховала обличчя кудись йому під підборіддя і, не витримавши, розридалася, даючи нарешті вихід своїм багатоденним емоціям…

Семен Андрійович Макаров, всесильний начальник служби безпеки корпорації “Фарма”, зачинив двері в кабінет. Фух, нарешті випровадив цю тварюку. Те, що ця Олена Ніканорова рідкісна гадина, він зрозумів одразу, як її побачив. Але, як би там не було, потрібну інформацію він із неї отримав. Ситуація виглядала просто – хтось призначив купу дорогих досліджень незрозуміло кому і навіщо. Незрозуміло кому – це тому, що цього ж дня навернувся центральний сервер Клініки. Зникла вся інформація за три години цього дня. Що само по собі НП. І чомусь не допомгло а ні резервне копіювання, а ні що інше… Як доповнення – трохи раніше здох апарат МРТ. Ось саме ця подія і зацікавила Макарова. Який може бути тут зв’язок між сервером і цією магніторезонансною штукою? Зараз прийде професор Нікітін, це його підпис на призначеннях, подивимося на нього. Копати все це, якщо тут взагалі є що копати, будуть інші, а він хотів саме подивитися на людей. Фінансові рухи в такій дрібниці, як зайва діагностика, нехай турбують головлікаря. Мало чи що Макарову було Бені, конфлікту в клініці і синочка генерального з його закидонами, так ще й це. Тут знову містом поповзли чутки про чаклуна, суцільна чортівня...