Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

Мені було цікаво, що то за камінчик такий, а ще - ліньки ворушитися, бо сил залишилося тільки на те щоб дихати і очима кліпати, але прямий наказ брата не можна було ігнорувати. До того ж, якби все вийшло як треба, в нас з’явився б вогонь. Ця думка й підняла мене з підлоги. Я натягав вдосталь гілля до хібари під вій хурделиці, що стрімко набирала обертів. І раптом зрозумів, швидше відчув як десь неподалік вовтузиться полісун. Шукати його та перевіряти чи він розсиплеться золотими, якщо його смикнути за бороду, я не надто волів. До того ж, він міг навести вовків на наш слід, тож я як міг швидко повернувся до хатинки із купою сухого хмизу і, стряхнувши сніг з одягу, вмостився неподалік від пічки, наче біля неї без вогню могло стати тепліше.

Одразу ж за мною повернувся й Родосвіт, додав моїх гілок до рештків мурашника, що він притягнув, і запрацював камінчиком. Я прислухався, він ще щось шепотів, але я не почув що саме. За мить в грубці запалав вогонь! Слава Ір’є! Це трохи розрадило нас обох й дало шанс розгледіти місце в якому ми опинилися.

Отвір в підлозі закрили важезні дверцята і відокремили нас від негоди щойно брат затягнув до хатинки дробину. Я з полегшенням зітхнув. За товстими стінами нічого було боятися звичайного звіра. Від немертвих я побачив тільки вирізаний з дерева знак Ір’є у куті. Сподіватимемося, цього вистачить. 

Лежанки із давнішньої трави валялися купкою в іншому куті. Хоча вони вже зовсім зсохлися, Родосвіт поскладав їх одне на одне і в кожного з нас з’явилося ліжко на ніч. Замість ковдри мені дістався килим що висів на стіні, брату - такий самий. Я впав на свою постіль і просто лежав не відчуваючи нічого крім шаленої втоми. Заледенілі ноги тремтіли і пекли зсередини, легені також. Я вже не міг стримувати кашлю, що розпочався надвечір.

Брат порався біля вогню, а я ще довго приходив до тями. Трохи згодом, коли вже зігрівся, мій голодний шлунок вирішив що скип’ятити води і випити якогось відвару на ніч - краще ніж нічого. Я підвівся і хотів було вже шукати цеберко, аби спуститися і набрати сніга, коли Родосвіт покликав мене:

- Ходи ближче, - велів він. Я злякався що брат осьо візьметься за різки, але мабуть він й сам був занадто втомлений для того щоб шпетити мене й вчити життю. Родосвіт сидів біля вогню і перевіряв торби, роздивлявся що нам перепало від майстра Колодара. Він склав усе півколом перед собою. Він виглядав як базарна ворожка, що по кольору штанів передбачала майбутнє.

- Маємо подорожню, - він вказав на той самий папірець, що вже показував нам у казнях Колодар. Я не став торкатися документу. 

- Двадцять золотих, до того ще трохи срібла і міді. Це ми розділимо і сховаємо у різних місцях… Золоті червенці це добре, та прибережемо їх на майбутнє, - примовляв брат, рахуючи гроші і ховаючи їх у одягу. Щось пішло у чоботи, щось - за пазуху, у кишеню свитки. Декілька монет дісталося і мені. 

- Краще не складати усіх яєць до однієї корзини, - відказав він. Я ж нічого не патяків, лише спостерігав за його діями.

Потім Родосвіт розбирав їжу. В'ялене, сушене м'ясо. Коржики, коріння та ягоди. Горіхи. Я, звичайно, з’їв би те усе, оком не кліпнувши, але після усього що я сьогодні бачив, мене вистачило тільки на те щоб сісти поруч і дивитися як брат розкладає все по різних торбах і кишенях. У голові промайнуло: і все одно це більше їжі ніж я бачив за останні три Місяці.

На вечерю мені дістався підігрітий на вогні шмат м’яса і пів коржика. Родосвіт швидко покінчив з їдлом і вже роздивлявся подорожню, а я ще довго жував свого сухого коржика. Підбадьорений вечерею, я не стримав власної цікавості:

- Що там написано?

- Читай якщо хочеш, - брат простягнув мені бумагу.

- Та ні, я не…

Я пожалкував що сидів так близько до вогню, бо з мого обличчя можна було вірші читати. Брат подивився на мене, потім тяжко зітхнув і сумно вимовив:

- Тож мені не здалося це, і батько й тебе вирішив не розбещувати знанням. Він відкашлявся та зачитав текст з подорожньої грамоти:

- Волею Князя Всеправа і з його доручення ця грамота підтверджує вільний прохід землями Склавіни двох осіб: Родосвіт Волошин, Бестуж Волошин. 

Від 3ього числа місяця Стужіня. Печатка. Ось і все.

Родосвіт все одно простягнув мені бумагу. Я обережно торкнувся чорних, охайних малюнків, що, я знав, звалися літерами і повернув грамоту.

- Я навчився читати вже на службі. Точніш, незадовго до неї. Мав навчитися. Інакше б не взяли. Як буде час, і тебе навчимо. Швидше за все. 

- Дякую, - тихо відповідав я.  

Потім я таки сходив по свіжий сніг і ми скип’ятили води. Я кинув туди трохи ягід з батькової скрині і запропонував братові: 

- Це таке собі…запобігання застуди.

- Болить горло? - спитав він натомість, але взяв дерев’яного кухля з моїх рук без жодних вагань і зробив великий ковток. 

- Просто надихався холодним повітрям. 

- Незле зіллячко. Це калина? - спитав Родосвіт. 

- Так, калина і шипшина, - я вмостився біля вогню і сьорбав свій напій, з насолодою відчуваючи як гаряча вода зігріває мене зсередини. Потроху, кашель заспокоївся і мене знову похилило у сон.