Читати книгу - "Мелодія серця, Вікторія Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Перевірити? — з тривогою перепитала Юн. — Що ти маєш на увазі?
Техьон кинув на неї короткий погляд. У його очах було щось невимовно важке.
— Лі Сан володіє магією, яку важко пояснити, — почав він повільно, підбираючи слова. — Кажуть, він має здатність бачити те, чого інші не помічають. Справжні наміри, страхи, сумніви. Він розпізнає брехню і відчуває фальш.
Юн здригнулася від цих слів. Вона подумала про всі свої секрети, про ті речі, які приховувала навіть від себе. Чи була вона готова зустрітися з магом, який міг зазирнути в її душу?
— Що нам робити? — запитала вона, поглядаючи на Чонгука. Його очі в цей момент були спокійними, але серйозними.
— Триматися разом, — коротко відповів він. — І бути чесними. Якщо ми прийшли за допомогою, то повинні бути готові до всього.
Юн кивнула, але всередині її почуття були зовсім іншими. Вона боялася того, що могло статися. Що як Лі Сан побачить щось таке, чого вона сама боїться? Її сумніви щодо власної сили? Її страх перед майбутнім? Вона намагалася заспокоїтися, але це було важко. Її розум постійно повертався до тієї миті, коли вона зустріла хлопців, і як багато змінилося з того часу.
Вони дійшли до невеликої галявини. Дерева відступили, залишивши простір для невеличкої кам'яної хижі, що стояла посеред лісу, наче стародавня руїна, забута всіма. Її стіни були вкриті мохом і виноградом, а покрівля просідала під вагою часу.
— Це тут, — сказав Техьон, зупиняючись перед хижкою. Він оглянувся навколо, наче перевіряючи, чи не стежать за ними.
Чонгук мовчки підняв руку, торкнувшись дверей. Вони здавалися важкими, старими, але він відкрив їх обережно, не видаючи жодного звуку.
— Лі Сан може бути всередині, — прошепотів він, поглянувши на Техьона та Юн. — Пам’ятайте, ми повинні бути спокійними.
Юн відчула, як її серце пришвидшилося. Усередині хижі було темно, і тільки слабке світло світанку ледь проникало крізь вузькі віконця. Від неї йшло відчуття чогось давнього, забутого. Щось у цьому місці нагадувало їй про сни, які переслідували її останнім часом.
Вони зайшли до хижі. Усередині не було нікого, але кімната наповнилася важкою тишею. У центрі стояв дерев'яний стіл, на якому були розкладені старі папери, книги й амулети. Все це виглядало занедбаним, але відчувалося, що тут хтось живе.
— Що далі? — прошепотіла Юн, озираючись. Її голос здавався занадто гучним у цій тиші.
Техьон не відповів, але в його очах з'явилася тривога. Він повільно наблизився до столу й узяв одну з книг до рук.
— Лі Сан має з’явитися сам, — сказав він, переглядаючи сторінки. — Ми не можемо його змусити. Тільки чекати.
Чекання було нестерпним. Юн намагалася зберігати спокій, але кожна хвилина відчувалася як вічність.
Тиша всередині хижі стала майже нестерпною, і Юн відчувала, як з кожною секундою її напруга зростала. Ніхто не говорив, навіть Техьон і Чонгук, які зазвичай намагалися жартами чи діалогом розрядити атмосферу, тепер мовчали, заглиблені у власні думки. Вони очікували на появу Лі Сана, і кожен із них розумів, що це буде вирішальний момент у їхній подорожі. Юн зупинилася біля стіни, проводячи пальцями по холодному каменю. Їй здавалося, що ліс тут був іншим – мертвим і одночасно живим, немовби чекав на щось страшне.
Час тягнувся, а Лі Сан так і не з’являвся. Юн почала сумніватися, чи справді вони зробили правильний вибір, прийшовши сюди. Вона відчувала, що їх хтось спостерігає, наче за кожним рухом слідкує невидиме око. Її страхи та тривога знову піднімалися, як хвилі, і вона ледь змогла стриматися, щоб не втекти з цієї моторошної хижі.
Нарешті, коли вона вже майже втратила надію, повітря навколо змінилося. Воно стало густішим, важчим. Наче хтось тихо вдихнув у простір навколо них свою присутність. Юн відчула це першою. Відчуття було схоже на те, коли в магічному світі пробуджувалася могутня сила. Вона озирнулася на Техьона і Чонгука, щоб переконатися, що вони теж це помітили.
— Він тут, — пошепки сказала вона.
Техьон, який стояв за кілька кроків від неї, зупинився і зосередився на просторі перед ними. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах з’явився блиск уваги. Чонгук теж став напруженим, відчуваючи незриму присутність у кімнаті. Наче щось невидиме, але відчутне, проникло у кожен куточок хижі, змушуючи їх затамувати подих.
— Лі Сан, — озвався Техьон голосно, не ховаючи тривоги у своїх словах. — Ми прийшли, як і було домовлено. Ти тут?
Кілька секунд нічого не відбувалося. Але потім, немовби з повітря, повільно почала вимальовуватися постать чоловіка. Він стояв у темному кутку, і його обличчя, спочатку нечітке, поступово набувало виразних рис. Старе, зморшкувате, але водночас сильне і сповнене мудрості. Лі Сан виглядав так, ніби він належав до іншого часу, до іншої епохи.
— Ви прийшли… нарешті, — промовив він, і його голос пролунало, наче ехо. Він подивився на кожного з них. — Давно чекав на цей момент.
Юн відчула холодний подих страху, коли погляд Лі Сана затримався на ній. Здавалося, що він дивився їй просто у душу, бачачи всі її страхи, сумніви та таємниці. Вона хотіла відвести очі, але не могла.
— Ти принесла з собою щось важливе, — сказав він тихо, і його голос лунав так, ніби його вимовляли водночас десятки людей. — Те, що я шукав усе своє життя.
Юн здригнулася, не розуміючи, про що він говорить. Але глибоко в душі відчувала, що цей момент змінить усе. Що би Лі Сан не мав на увазі, це було небезпечне і водночас незбагненно важливе.
— Що ти хочеш від нас? — запитав Чонгук, порушуючи напружену тишу. Він зробив крок уперед, намагаючись захистити Юн і Техьона.
Лі Сан посміхнувся, але в цій усмішці не було тепла. Це був хижий вираз обличчя, який тільки підкреслював його мудрість і владу.
— Ви шукаєте відповіді, але чи готові ви їх отримати? — запитав він загадково. — І чи готові ви розкрити правду про себе? Бо тільки ті, хто знає правду про себе, можуть знайти те, що шукають.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія серця, Вікторія Ван», після закриття браузера.