Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одного пообіддя всі сиділи в їдальні великого будинку й пили каву. Кавова таця стояла на обідньому столі з філіжанками й тарільчиками, цукерничкою, кухликом з вершками й кошичком з булочками, а поруч стояла кавоварка, бо каву переливали в порцеляновий кавник лише тоді, як приходили поважні гості.
Усі підходили і наливали собі кави. Брали лише один шматочок цукру, один пшеничний й один житній сухарик. Якщо на стіл ставили завиванці, імбирне печиво чи пиріжки, теж брали по одному. Наповнивши філіжанки, усі розсідалися на свої місця, статечно попиваючи каву. Пані Луїза Лаґерльоф сиділа в одному кутку дивана, мамзель Лувіса — в іншому, лейтенант Лаґерльоф — у кріслі-гойданці, яке належало тільки йому, і ніхто не мав права в нього сідати. Пан Тюберґ, домашній учитель Югана, примощувався у плетеному фотелі, а поміж ними стояв круглий вільховий столик. Юган Лаґерльоф мав своє місце за маленьким столиком біля вікна. За другим таким же столиком сиділа Анна, а за складним столиком у кутку, біля кахляної грубки, сиділи наймолодші — Сельма й Ґерда. Щоправда, їм ще зарано було кавувати, тому дівчатка пили молоко.
Того дня в гості приїхала панна й теж долучилася до кавування. Вона примостилася на одному з чорних плетених стільців, які в інші дні запихали під обідній стіл. Стілець стояв майже посеред їдальні, тож всі могли її бачити й з нею розмовляти.
Товариство обговорювало нейтральні теми, а коли розмова вичерпалася, лейтенант Лаґерльоф, який терпіти не міг пауз у спілкуванні, заходився розпитувати гостю про місії і проповідників, про швейні гуртки й молитовні зібрання.
Добре знаючи особливості обох співрозмовників, усім було зрозуміло, що добром це не скінчиться.
Пані Лаґерльоф спробувала змінити тему, мамзель Лувіса штурхнула брата ліктем під бік, а пан Тюберґ намагався привернути увагу до кави, мовляв, кава сьогодні просто неперевершена. Однак лейтенант і панна уже завелися і розпалилися.
Пані Лаґерльоф добре знала, що будь-яке скептичне зауваження лейтенанта про «місію» призведе до того, що ображена панна щонайменше рік не з’являтиметься на хуторі. Проте панні просто необхідно було з’являтися у Морбацці, щоб смачно попоїсти та ще й отримати у дарунок борошна й усіляких харчів принаймні на пів року.
Пані Лаґерльоф у своїй тривозі не знайшла іншого виходу відволікти гостю, як почати розпитувати, яка ж доля двадцятьох дітей пробста.
Панна вмить забула про «місії», і внутрішні, і зовнішні, і про проповідників, і про малолітніх язичників, і навіть про безбожного лейтенанта Лаґерльофа. Вона засяяла, мов сонце, і почала пристрасно розповідати:
— То був найчудовіший час у моєму житті. На їхньому хуторі доводилося влаштовувати велике прання кожні два тижні. Балії до краю повнилися брудним одягом. Годі спокійно поїсти, бо з обох боків по дитині, і всіх треба нагодувати. А полотно на постільну білизну закуповували цілими сувоями. Швець, кравець і швачки ледве встигали приїжджати, у пробста завжди вистачало роботи.
— Але панно Анно, як вони зуміли виростити таку купу дітей? — запитала пані Лаґерльоф, щоб іще більше заохотити гостю до оповіді.
— Знаєте, пані, то були чудові діти, — захоплено повела далі панна. — Ліпших дітей у житті не бачила. Старша донька, Єва, навчилася прекрасно шити сорочечки для немовлят і доглядати за малечею! Сімнадцятирічною вийшла заміж за молодшого священника Янссона з Шіланди, а коли той помер, одружилася з пробстом з Вестерґотланда. У неї теж народилося багато дітей, але від першого шлюбу вона жодного разу не з’являлася у батьківській господі.
— Певно, вважала, що там і без неї чимало люду живе, — сухо завважив лейтенант Лаґерльоф.
Дівчатка в кутку під грубкою захихотіли, але панна кинула на них такий суворий погляд, що вони миттю замовкли.
— Наступний, за старшинством, був хлопчик на ім’я Адам, — вела далі панна. — Страх який крикливий, а коли став парохом, так гарно правив месу, що його призначили придворним капеланом. Міг би одружитися з ким забажав, але сімейне життя його не вабило, залишився самітником до кінця своїх днів.
— Це ж треба! — втрутився пан Тюберґ.
Дівчатка в кутку знову приснули сміхом, але панна огріла і їх, і пана Тюберґа гнівним поглядом, тож усі троє злякано принишкли.
— Третій за віком — ще один хлопчик на ім’я Ной. Він так вправно ловив рибу, що забезпечував усіх їжею, і ми з його матінкою були йому дуже вдячні за це. Він став парохом у Галланді й, доки жив, щороку посилав батькам велику діжку засоленого лосося.
— До речі, про лосося… — урвав панну лейтенант Лаґерльоф, він хотів нагадати, що час привезти нову діжку рибної солонини, але хто б то міг зупинити словесний потік панни.
— За Ноєм ішов Сем. Той став таким же знаменитим мисливцем, як Ной — рибалкою. Бачило б шановне панство, скільки зайців та глухарів він приносив додому. Теж вивчився на священника й отримав велику парафію у Сконе. Щозими присилав додому впольовану косулю.
Закінчивши з Семом, панна перевела дух й озирнулася навколо. Але всі сумирно мовчали, ніхто й не думав її перебивати.
— Після трьох хлопчиків народилася дівчинка, яку назвали Сарою. Готова заприсягнутися перед Богом і людьми, що не було на світі вправнішої господині, яка так добре вміла б квасити огірки, варити варення і сиропи. Та заміж чомусь так і не вийшла. Поїхала в Стокгольм, щоб дбати про господарку того брата, що став придворним капеланом.
— Далі знову народилася дівчинка, Ребекка. Мушу зізнатися, що розуміла ту дитину найменше з-поміж усіх дітей. Вона була така здібна до науки, що, якби народилася хлопцем, могла б стати священником, як її брати. А як віршувала! Люди казали, що ніхто в усьому краю не вмів складати такі колискові, як вона. Ну, принаймні вийшла заміж, хоч і за простого вчителя.
Тут панну урвали, бо служниця принесла свіжу каву, і всі знову заходилися собі наливати.
— Я от думаю собі, — озвався лейтенант Лаґерльоф, — чи вміли в тій родині варити добру каву?
— Лейтенант випередив мене, — відповіла панна. — Звучить, напевно, дивно, але найліпше куховарив четвертий хлопчик, Ісак. Вправнішого помічника на кухні годі було й шукати: і підливку збивав, і м’ясо смажив.
— А найкраще йому вдавалася, мабуть, каша для малят, — втрутився пан Тюберґ.
Тепер уже не тільки в кутку біля грубки, а по всій кімнаті прокотилися смішки, лише пані Лаґерльоф зберігала серйозну міну.
— Яка чудова у вас пам’ять, панно Анно! Стільки всього пам’ятаєте, — запопадливо промовила пані, боячись, щоб у гості не зіпсувався настрій.
Зазвичай панна легко ображалася, але не тоді, коли мала нагоду поговорити
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морбакка, Сельма Лагерлеф», після закриття браузера.