Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

Люди зникли. Остія, Рим, Італія зникли. Йосиф був у чистому морі. Він їхав у Юдею.

Разом із ним, на тому самому кораблі їхав таємний кур’єр, який віз губернаторові Юдеї наказ оповістити місту Цезарії цезареве рішення про виборчий статут.

Книга друга

ГАЛИЛЕЯ

3 травня, о 9 годині ранку, його прийняв губернатор Гессій Флор магістрат Цезарії та повідомив про цезареве рішення в справі виборчого статуту, через яке юдеї мали втратити владу в офіційній столиці країни. О 10 годині едикт був оголошений урядовим оповісником із трибуни на великому форумі. В майстернях братів Закінт уже провадилася робота, щоб вилити дослівний зміст едикту в бронзі, — в цій формі він мав назавжди зберігатися в архівах міста.

Серед греко-римської людності буяла надзвичайна радість. Колосальні статуї при в’їзді в порт, колони з бюстами богині Риму та засновника монархії, портретні бюсти правлячого цезаря на рогах вулиць були святково оповиті вінками. Оркестри, декламаційні хори ходили по вулицях, в порту частували безплатним вином, невільникам давали волю.

А в кварталах юдеїв білі та пустельні застигли недавно такі шумливі будинки, крамниці були закриті, сподівання погрому гнітюче нависло над гарячими вулицями.

Через день після того, в суботу, юдеї, що йшли до своєї головної синагоги, побачили перед її дверима керівника одного з грецьких нападних загонів із його людьми, який приносив у жертву птаха. Таку жертву приносили зазвичай хворі на проказу, і це був найулюбленіший у передній Азії спосіб ганьбити юдеїв, бо цим їх оголошували за потомків єгипетських прокажених. Служники синагоги вимагали від греків знайти інше місце для своєї жертви. Греки кепкували: часи, коли юдеї могли роззявлювати в Цезарії пащеку, минулися. Юдейські урядовці вдалися до поліції. Та відповіла, що мусить спершу дістати інструкції. Деякі гарячі голови з-поміж юдеїв не хотіли далі дивитися на зухвалу церемонію греків, намагалися відібрати жертовний горщик силою. Блиснули кинджали, ножі. Нарешті, коли були вже вбиті й поранені, втрутилося римське військо. Воно заарештувало цілий ряд юдеїв, як призвідців, у греків відібрали жертовний горщик. Після цього юдеї, хто тільки міг, тікали зі своїм рухомим майном із Цезарії; сувої Святого Письма були перенесені в надійне місце.

Події в Цезарії, едикт і його наслідки, спричинили те, що мала війна, яку Юдея понад століття провадила проти римської влади, спалахнула всюди в країні з новою, лютою запеклістю. Досі, принаймні в Єрусалимі, обом партіям порядку, аристократичним «Непохитним у законі» і патриціанським «Істинно віруючим по закону», вдавалося не допускати насильств проти римлян. Тепер, після едикту про Цезарію, взяла гору третя партія — «Месники Ізраїлю».

Дедалі більше людей із партії «Істинно віруючих по закону» приставали до «месників», сам голова храмової управи, доктор і пан Єлеазар бен-Симон, відкрито перейшов до них. Всюди виднілися їхні знаки, слово «Макавеї», ініціали гебрейського речення: «Хто як ти, о Господи?», лозунги повстання. В Галилеї знову з’явився агітатор Нахум, син страченого римлянами проводиря патріотів Юди. Він зник був майже десять років тому, і не було про нього ніякої звістки, гадали, що він загинув, і от раптом він проходить містами та селами північної провінції, й усюди маси біжать за ним. «Нащо ви хочете ще ждати?» — заклинав він палко й фанатично людей, що слухали його з глухим і гірким почуттям. «Неприкрита присутність необрізаних плямує вашу країну, їхні солдати топчуть зухвало плити храму, їхні сурми огидно вдираються в святу музику. Ви обрані служити Ягве: ви не можете поклонятися цезареві, свиножерові. Пам’ятайте про великих ревнителів Господа: про Пінхаса, про Елі, про Юду Макавея. Хіба не досить придавили вас ваші гнобителі? Чи ви дозволятимете далі чужинцям грабувати добро, яке Ягве призначив для вас, щоб вони мали змогу влаштовувати бої гладіаторів і цькувати на арені людей звірятами? Хай не робить вас лякливими боягузтво «Істинно віруючих по закону»! Не схиляйтесь перед жадобою зиску «Непохитних у законі», що лижуть руку гнобителя, бо вона охороняє їхній грошовий мішок. Час настав. Царство небесне близько. В ньому бідняк однаковісінький із гладким череванем. Месія народився, він жде тільки, поки ви заворушитесь, тоді він з’явиться! Побийте боягузів із Великої ради в Єрусалимі! Побийте римлян!»

Озброєні загони «Месників Ізраїлю», які, здавалося, були винищені, знову з’явилися в усій країні. В Єрусалимі дійшло до бурхливих демонстрацій. У провінції нападали на римлян, які наважувалися з’являтися на шляхах без військової охорони, і брали їх як заручників. Саме в цей час цезарева фінансова управа жорстоко стягувала певні недоплати податків. Молоді «Месники Ізраїлю» з’являлися на вулицях із карнавками, жебрали в прохожих: «Подайте милосердну пожертву для бідного, нещасного губернатора». Гессій Флор вирішив діяти рішуче, він поставив вимогу видати йому заводіїв. Тубільна влада заявила, що не може їх виявити. Губернатор звелів військові обшукати, не минаючи жодного дому, Верхній базар і прилеглі до нього вулиці, де було, як гадали, головне місце «Месників Ізраїлю». Домові обшуки переходили в плюндрування. Юдеї боронилися, з дахів деяких будинків стріляли. І серед римлян були вбиті. Губернатор оголосив воєнний стан, завів воєнний суд. Розлючені солдати тягли до суду винних і невинних; досить було голого обвинувачення, що хтось належить до «Месників Ізраїлю». Сипалися смертні вироки. Закон забороняв страчувати римських громадян інакше, як тільки мечем. Гессій Флор звелів ганебно розпинати юдеїв на хрестах, навіть коли вони носили лицарський титул і золотий перстень другого благородного римського стану.

Коли мали бути засудженими і два члени Великої ради, перед офіцерами воєнного суду з’явилася, в супроводі безмовної, схвильованої маси, принцеса Береніка, сестра царя Агріппи. Вона, після порятунку від хвороби, виконувала важку обітницю, ходила з коротко обстриженим волоссям і без будь-яких прикрас. Вона була вродливою жінкою, в Єрусалимі її дуже любили, охоче приймали її і при римському дворі. Її хода славетна була в цілому світі. Від германського кордону до Судану, від Англії і до Індії не можна було сказати жінці кращий комплімент, ніж те, що вона ходить, як принцеса Береніка. Але тепер ця велика дама виступала смиренно, як людина, що прийшла благати захисту: боса, в чорному убранні, підперезаному шнурком, похиливши голову з коротким волоссям. Вона уклонилася голові суду та просила в нього милості для обох священиків. Офіцери були спочатку чемні, галантно жартували. Але як принцеса Береніка не відступала, вони стали холодні, нарешті майже грубі, і Береніка, гірко принижена, мусила піти ні з чим.

За ці п’ять днів, від 21 до 26 травня, в Єрусалимі позбавили життя три тисячі