Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

нічний сон. Джефф Лендрі приймає командування: «Повернутися, руки до стіни. Не розмовляти! Хочете до ночі цим займатися? Будемо робити, поки не зробите правильно. На перший-другий розрахуйсь!» Гельманн додає і свої п’ять копійок: «Робимо швидко. Робимо голосно». Ув’язнені підкоряються. «Я щось погано почув, ще раз. Хлопці, це було занадто повільно, тому ще раз». «Ось так, — встряє Лендрі, — і ще раз». Як тільки декілька номерів відгукуються, Гельманн кричить: «Стоп! Це голосно, по-вашому? Може, ви не почули? Повторюю: “голосно” і “чітко”». «Ану, чи зможуть вони рахувати навпаки. Пробуємо з іншого кінця», — каже Лендрі грайливо. «Гей! Без хиханьок там! — хрипить Гельманн. — Будемо тут усю ніч, поки не зробите все правильно».

Деякі в’язні починають розуміти, що між цими двома охоронцями, Гельманном і молодшим Лендрі, розгортається боротьба за домінування. В’язень 819, який узагалі не сприймає все це всерйоз, починає голосно сміятися з того, як Лендрі з Гельманном намагаються обіграти один одного коштом ув’язнених. «Альо, я дозволив тобі сміятися, 819-й? Ти не розчув щось?» Гельманн уперше розлютився. Він наближається впритул до ув’язненого й відтісняє того своїм гумовим кийком. Далі Лендрі відштовхує свого напарника вбік і наказує номеру 819 віджатися двадцять разів, що той мовчки виконує.

Гельманн повертається назад у центр майданчика: «Тепер усе це проспівайте». Коли ув’язнені починають робити перекличку, він перебиває їх: «Я не сказав, що ви повинні співати? Може, вам ці панчохи надто сильно голову натиснули і ви мене недочуваєте?» Охоронець стає дедалі креативнішим у техніках контролю й веденні діалогу. Він повертається до ув’язненого 1037, щоб той проспівав свій номер і наказує йому зробити двадцять стрибків «ноги разом — ноги порізно». Той закінчує, і Гельманн додає: «Зробиш ще десять для мене? І не треба так гриміти цього разу». Оскільки неможливо стрибати так, щоб ланцюги на щиколотках не торохкотіли, накази стають свавільними, та охоронці починають отримувати задоволення, віддаючи команди і змушуючи ув’язнених виконувати їх.

Хоч це й смішно — слухати, як ув’язнені проспівують свої номери, двоє охоронців повторюють «Нічого смішного!» і «О, це жах, дуже погано!». «Ану ще раз! — каже Гельманн в’язням. — Хочу, щоб ви заспівали. Як пісеньку ніжну». Поступово кожному ув’язненому наказують віджиматися більше через те, що вони надто повільні або занадто розкисли.

Коли охоронець Барден, що прийшов на заміну, з’являється з начальником, динамічний дует Гельманна і Лендрі одразу переключається на перекличку ув’язнених за їхніми тюремними номерами, а не лише за простими номерами від одного до дев’яти, хоча, звісно, жодного офіційного сенсу в цьому не було. Далі Гельманн наполягає, щоб в’язні не дивилися на свої номери, коли роблять перекличку, і віднині повинні запам’ятати їх. Якщо хтось з ув’язнених неправильно називає свій номер, покарання відбувають усі, віджимаючись дванадцять разів. Усе ще змагаючись із Лендрі за вищий щабель в ієрархії охоронців, Гельманн стає чимраз деспотичнішим: «Щось мені не подобається, коли на “раз” ви опускаєтеся. Давайте так, щоб на “раз” ви піднімалися. Ще десять віджимань від мене, 5486-й». Ув’язнені чітко дотримуються наказів, виконуючи їх дедалі швидше. Але це лише розпалює бажання охоронців вимагати від них ще більшого. Гельманн: «Що ж, це просто чудово. Чому тепер не виспівуєте? Пацани, ви все ще співаєте не дуже, не надто ніжно звучить». Лендрі: «Як на мене, погано тримають ритм. Затягуйте краще, ніжніше, щоб приємно було слухати». Номери 819 і 5486 і далі глузують з процесу, але, що дивно, виконують команди-покарання охоронців стрибати «ноги разом — ноги порізно».

Новачок Барден вливається в дійство навіть швидше за інших охоронців, адже він щойно пройшов тренування без відриву від роботи: дві його рольові моделі показали себе в усій красі. «О, це було мило! Саме так я хотів, аби ви зробили. 3401-й, іди сюди і заспівай сольно, який у тебе номер!» Барден виходить за межі того, що робили його напарники: він фізично виштовхує ув’язнених з лінії, щоб ті співали свої соло перед іншими.

Ув’язненого Стю (819) відзначають особливо. Його змушують співати соло знову і знову, але його пісня жодного разу не видалася «достатньо ніжною». Охоронці глузують на всі лади: «Якось не дуже ніжно виходить! — Ні, для мене це не ніжно». — Ще десять разів». Гельманн схвалює початок вживання Бардена в роль охоронця, але не готовий передати контроль йому або Лендрі. Він просить ув’язнених продекламувати номер в’язня, який у шерензі стоїть за ними. Коли ж вони не знають цього (а більшість не знає) — ще більше віджимань.

«5486-й, ти якось стомлено звучиш. Не можеш краще? Давай ще п’ять разів». Гельманн вигадав новий спосіб, як Джеррі (5486) вивчити його власний номер так, щоб він не зміг забути: «Спочатку п’ять віджимань, далі чотири рази стрибаєш “ноги разом — ноги порізно”, далі вісім віджимань і шість стрибків “ноги разом — ноги порізно”. І ти точно запам’ятаєш, що твій номер — 5486». Він стає особливо винахідливим, вигадуючи покарання — перша ознака креативного зла.

Лендрі відходить в інший бік Двору, очевидно, поступаючись у домінуванні Гельманнові. Коли він це робить, Барден заповнює вільний простір поруч з Гельманном, але не змагається з ним, а підтримує його, доповнюючи або деталізуючи його команди. Проте Лендрі ще в грі. Він повертається назад і вимагає ще однієї переклички. Не надто задоволений останньою, він наказує дев’ятьом втомленим ув’язненим розрахуватися по двоє, тоді по троє і так далі. Він, очевидно, не такий креативний, як Гельманн, однак витримує конкуренцію. 5486-й помиляється, і його змушують робити щоразу більше віджимань. Гельманн перебиває: «Я б змусив вас робити це до сьомого поту, але знаю, що ви не настільки витривалі, тому підходьте і забирайте свої ковдри». Лендрі намагається продовжити: «Чекайте, чекайте, не поспішайте! Руки до стіни». Однак Гельманн, навіть не звертаючи на це уваги, як авторитет нехтує останнім наказом Лендрі й відпускає ув’язнених, аби ті забрали простирадла і ковдри, застелили ліжка і залишалися у камерах до подальших команд. Гельманн, який узяв на себе відповідальність за ключі, зачиняє камери.

НАБЛИЖЕННЯ БУНТУ: ПЕРШИЙ ЗНАК

Наприкінці своєї зміни Гельманн, вже виходячи з Двору, вигукує до ув’язнених: «Я так зрозумів, джентльмени, ви отримали задоволення від наших перекличок?». — «Ні, сер!» — «Хто це сказав?» Ув’язнений 8612 каже, що це він, і додає, що його навчили не обманювати. Усі три охоронці кидаються в камеру №2 і хапають 8612-го, який здіймає догори стиснений кулак як знак непокори, викрикуючи: «Всю владу народові!». Його кидають