Читати книгу - "Кров на твоїх руках. Книга 1, Мара Найт"

Роуз зачинила двері квартири й швидко кинула сумку на стілець у коридорі. Її думки були зайняті деталями розмови з Картнером. Вона відчула, як напруження стискає плечі, але це її не зупинило.

Вона пройшла до своєї кімнати, де на стіні висіла велика дошка, завішена записками, фотографіями й схемами. Знявши пальто, Роуз підійшла ближче, переглядаючи зібрану інформацію та добавляючи інформацію за сьогоднішній день. Її погляд зупинився на фотографії пальто, залишеного Гарольдом, і на замітці про залишки палива на місці злочину.

Вона дістала маркер і провела стрілку від цієї замітки до фотографії чоловіка в темному пальті, наче намагаючись пов’язати всі ці деталі.

— Якщо він катував жертв, то, можливо, шукав щось конкретне... чи це лише спосіб отримати контроль? — тихо промовила вона до себе.

Роуз сіла за стіл, ввімкнула ноутбук і відкрила свій файл з розслідуванням. Вона занесла останні деталі, які дізналася від Картнера, і спробувала побудувати хронологію подій.

Через годину роботи її відволікло легке стукання у двері. Вона здригнулася, підняла голову й підійшла, дивлячись у вічко. На порозі стояв кур’єр із конвертом.

— Міс Рейд? Це для вас, — сказав він, простягнувши невеликий білий конверт.

Роуз підписалася, прийняла конверт і зачинила двері. Вона уважно оглянула його, перш ніж розкрити. Усередині був лише один аркуш паперу, на якому чорним чорнилом було написано:

"Ти на правильному шляху, але час спливає."

Серце Роуз забилося частіше. Вона переглянула конверт — жодних підказок, звідки він. Жодної адреси, лише її ім'я.

Вона швидко схопила телефон і подзвонила Картнеру.

— Що сталося, міс Рейд? — почувся його стурбований голос.

— Мені щойно доставили записку. Хтось точно знає, чим ми займаємося. Текст виглядає як попередження, але це також може бути... провокація, — сказала Роуз, намагаючись говорити спокійно, хоч відчувала, як холодний піт пробігає по її спині.

— Зачекайте на мене. Я буду у вас за півгодини. Не робіть нічого самостійно, — наказав Картнер.

Роуз поклала слухавку й обережно поклала записку на стіл, відчуваючи, як кожна хвилина очікування тягнеться вічністю.

Через тридцять хвилин Роуз почула стукіт у двері. Вона підійшла й побачила через вічко знайоме обличчя містера Картнера.

— Ви одні? — запитала вона, відкриваючи двері.

— Так, але це лише тимчасово. Я вже повідомив поліції. Вони почнуть перевіряти, хто міг відправити конверт, — відповів він, заходячи до квартири. Його погляд одразу впав на записку, що лежала на столі.

— Ви чіпали її після того, як отримали? — запитав він, надягаючи латексні рукавички, які завжди носив у кишені для роботи.

— Тільки коли відкривала. Пальці могли залишитися, — відповіла Роуз.

Картнер обережно взяв записку й почав її уважно розглядати.

— Папір звичайний, чорнило теж. Жодних водяних знаків, що могли б допомогти. Вам треба буде здати цей конверт і записку на експертизу. Але це попередження… — він замовк, вчитуючись у текст.

— Воно більше схоже на підказку, — додала Роуз, сідаючи за стіл поруч із ним. — "Час спливає". Може, це натяк, що наступна жертва вже обрана?

Картнер кивнув, задумливо постукуючи пальцями по столу.

— Можливо. Чи є щось інше, що могло б вказувати на те, хто це? Ви когось бачили, коли поверталися додому?

Роуз згадала силует чоловіка, який вона бачила біля свого будинку вночі, але знову вирішила промовчати.

— Ні. Нічого підозрілого, — відповіла вона після паузи.

— Гаразд. Тоді треба буде посилити вашу безпеку. Необхідно перевірити камери спостереження у вашому районі. Такі записки не залишають просто так. Це або попередження, або провокація, щоб відволікти нас, — сказав Картнер, встаючи.

— Ви думаєте, це може бути сам вбивця? — тихо запитала Роуз.

— Я б не виключав цього. Він може знати, що ми близько підійшли до розгадки, — відповів Картнер, дивлячись їй прямо в очі.

— Тоді, якщо він так впевнений, я повинна бути готова, — сказала Роуз, випрямляючись.

— Готова до чого? — перепитав Картнер, не відводячи погляду.

— До наступного ходу. Якщо він хоче гри, ми її розпочнемо, — твердо відповіла вона.

Картнер усміхнувся куточком губ.

— Ви смілива, Роуз, але не дозволяйте йому загнати вас у пастку. У цій грі на кону ваше життя.