Читати книгу - "Кров на твоїх руках. Книга 1, Мара Найт"

Картнер та Роуз уважно розглядали записи з камер спостереження. На екрані з’явився чоловік похилого віку. Він був одягнений у просту куртку і старі джинси. На плечі висів рюкзак, а в руках він тримав пальто.

Чоловік підійшов до майстерні, оглянувся навколо, ніби перевіряючи, чи ніхто за ним не стежить, а потім залишив пальто на одному з гачків і швидко пішов. Його обличчя кілька разів добре потрапило у фокус камери.

— Знаєте цього чоловіка? — запитав Картнер у власника майстерні.

Той довго дивився на екран, перш ніж знизати плечима.
— Не пригадую. Але здається, він не мій постійний клієнт. Може, просто зайшов уперше.

Роуз нахилилася ближче до екрана, уважно вдивляючись у чоловіка. Щось у його поведінці здавалося їй дивним — занадто обережний, занадто обачний.

— Нам потрібно отримати копію цього запису, — сказав Картнер.

— Без проблем, я збережу на флешку, — відповів власник, вставляючи носій у комп’ютер.

Коли запис було скопійовано, Роуз та Картнер вийшли з майстерні.
— Що думаєте? — запитала Роуз, глянувши на Картнера.

— Цей дід поводиться дуже дивно. Нам потрібно дізнатися, хто він. Думаю, можна почати з розпитувань у цьому районі, — відповів той.

— Якщо він залишив пальто, то, можливо, хотів щось приховати або навпаки — залишив нам підказку, — висловила припущення Роуз.

Вони вирішили поділити обов’язки: Картнер піде до найближчого поліцейського відділку, щоб запустити процес ідентифікації чоловіка, а Роуз залишилася в районі, щоб розпитати місцевих мешканців, чи бачили вони щось підозріле.

— Тримайте мене в курсі, — сказав Картнер перед тим, як піти.

Роуз залишилася стояти на тротуарі, тримаючи в руках папку зі знімками з камер. Вона відчувала, що це пальто й дід — ключ до розгадки, але поки не знала, як всі ці деталі складаються в одну картину.

Роуз вирушила вулицею, тримаючи зображення з камер. Вона почала заходити в невеликі крамниці та кав’ярні поблизу місця злочину, показуючи фото чоловіка. У більшості місць люди або не бачили його, або не звертали уваги.

В одному з магазинів, маленькій бакалії на розі, продавчиня, оглянувши знімок, зупинилася.
— О, так, це дідусь Гарольд, — сказала вона, нахиляючись ближче до фото.
— Ви його знаєте? — здивувалася Роуз.
— Ну, не те щоб добре. Він іноді заходить купити щось дешеве — хліб, консерви, молоко. Живе десь неподалік.

— Ви не знаєте точну адресу? — Роуз витягнула свій записник.

Продавчиня знизала плечима.
— Ні, але він часто сидить у парку за рогом. Завжди один, завжди з якоюсь книжкою чи газетою. Якщо ви хочете знайти його, спробуйте там.

Роуз подякувала й попрямувала до парку. Поки вона йшла, її думки крутилися навколо дивної поведінки Гарольда. Що спонукало його залишити пальто в майстерні? Чому він поводився так обережно?

Дійшовши до парку, Роуз обережно оглянула територію. На одній із лавок біля фонтану сидів старий чоловік, тримаючи в руках газету. Це був він. Той самий Гарольд із камер.

Роуз зупинилася на кілька секунд, збираючись із думками, а потім підійшла ближче.
— Доброго дня, містере Гарольде, — сказала вона, намагаючись звучати спокійно.

Чоловік здригнувся, підняв голову й уважно подивився на неї.
— Ви хто? — пробурмотів він, стискаючи газету.

— Моє ім’я Роуз Рейд, я беру участь у розслідуванні однієї справи. Ви могли б відповісти на кілька запитань?

Гарольд трохи розслабився, але його погляд залишався обережним.
— Я нічого не зробив, — відповів він одразу.

— Це ми з’ясуємо, — сказала Роуз, сідаючи поруч. — Для початку, чому ви залишили своє пальто в майстерні?

Чоловік нервово потупився й мовчав, ніби обдумуючи, що сказати.

Гарольд зітхнув і обережно подивився навколо, ніби перевіряючи, чи хтось слухає.

— Я не хотів нічого поганого, — пробурмотів він. — Просто... я був там, але це не я зробив.

Роуз нахилилася ближче, її інтерес зростав.
— Що ви маєте на увазі? Ви були на місці злочину?

Чоловік кивнув, але його руки тремтіли, стискаючи газету.
— Я часто там ходжу. Майстерня покинута, спокійне місце. Ніхто не звертає уваги на старого діда. Але тієї ночі... я почув звук.

— Який звук? — наполягала Роуз.

— Крики, — прошепотів Гарольд. — Чоловічий голос. Кричав, наче хтось його катував. Я підійшов ближче, але нічого не бачив. А потім почув, як хтось виходить. Я злякався й сховався за деревом. Бачив лише, як чоловік у темному пальті пішов у протилежний бік.

Роуз відчула, як серце забилося швидше.
— Ви запам’ятали його обличчя? Або щось про нього?

Гарольд похитав головою.
— Ні, було темно, а я погано бачу. Але він був високим і тримав щось у руках.

— Що саме? — запитала Роуз.

— Схоже на невелику валізу, — відповів він. — Чорну чи темно-синю.

Роуз швидко записала це.
— А ваше пальто? Чому ви його залишили?

Гарольд відвів погляд.
— Коли я намагався наблизитися, щоб подивитися, чи хтось ще там, я послизнувся й упав. Був мокрий, холодний. Тож я зняв пальто й повісив його на цвях, щоб воно висохло. А потім злякався й втік, коли зрозумів, що когось убили.

Роуз задумалася. Його розповідь звучала правдоподібно, але в ній залишалося багато білих плям.

— Добре, містере Гарольде, — сказала вона, підводячись. — Якщо ви згадаєте щось іще, будь ласка, зв’яжіться зі мною.

Вона дала йому свою візитівку. Чоловік кивнув, але його руки продовжували тремтіти.

Йдучи назад до машини, Роуз зателефонувала містеру Картнеру. Роуз їхала в таксі, дивлячись у вікно, а в руці тримала телефон, притиснутий до вуха. Її голос звучав трохи схвильовано, але впевнено:

— Ви щось дізналися, містере Картнер?

Його голос у слухавці був серйозним і зосередженим:
— Так, я вивчав матеріали, які ми зібрали на місці злочину. Є кілька цікавих деталей, але нічого конкретного. Однак одна річ мене насторожила.

Роуз випрямилася, притискаючи телефон ближче.
— Яка саме?

— Аналіз ґрунту з місця злочину показав залишки речовини, схожої на паливо. Це може бути випадковість, але це може також означати, що вбивця використовував якийсь транспортний засіб або збирався знищити щось на місці, — пояснив Картнер.

Роуз задумалася, розглядаючи нічний пейзаж за вікном.
— А з камер спостереження щось нове?

— Ні, тільки те, що ми вже бачили. Чоловік у темному пальті, але його обличчя так і не вдалося розпізнати. А що у вас? Зустріч із Гарольдом була корисною?

Роуз зітхнула:
— Можливо. Він стверджує, що бачив когось із валізою в ту ніч, але обличчя теж не запам'ятав. Каже, що злякався і втік. Його пальто залишилося там випадково. Але є щось цікаве: він чув крики, наче жертву катували.

Містер Картнер помовчав, обмірковуючи почуте.
— Це може означати, що злочинець проводить час із жертвою перед тим, як її вбити. Можливо, він отримує задоволення від цього.

Роуз кивнула, хоч він і не міг цього бачити.
— Так. Це додає до нашого профілю ще один шар. Що ми знаємо про жертву?

— Я переглянув його фінансові записи, — відповів Картнер. — Є кілька сумнівних транзакцій. Я хочу більше це вивчити.

— Добре. Тоді я займуся тим, що ми знайшли на місці. Усе це має скластися в картину, — підсумувала Роуз.

Таксі зупинилося перед її будинком. Вона швидко розрахувалася з водієм і вийшла.

— Буду на зв’язку, містере Картнер. І, будь ласка, будьте обережні, — додала вона.

— Ви теж, міс Рейд. Це розслідування стає небезпечним для нас обох, — сказав він, перш ніж покласти слухавку.

Роуз увійшла до квартири, відчуваючи тривогу й рішучість одночасно. Її очікував ще довгий вечір роздумів і аналізу.