Читати книгу - "Піратський скарб, Оля"

Завернувши за ріг ми побрели далі й нашому взору відкрилися неймовірні багатства. Вся печера була заповнена золотом та коштовностями. Рубіни, діаманти й інші різнокольорові камні. Золоті злитки та золоті монети. Та ці гроші ще залишиться моїм дітям. 

-Ну що ж, панове та пані. Ми дісталися нашої цілі. Всі ці скарби будуть чесно поділені між кожним членом команди.

-І який це чесний поділ?

-Все як заведено в піратському кодексі.

Відповідала я.

-І як пише в піратському кодексі?

-Половина йде команді, а інша половина керівництву. Оскільки у нас п'ятеро людей в керівництві, то ми забираємо свої п'ятдесят відсотків та ділимо між собою.

-На вас п'ятьох п'ятдесят відсотків здобичі, не зажирно?

-Зовсім ні.

-Ми проситуємо.

Заперечив один з матросів, але навіть це слово він вимовив не правильно.

-Протестуємо, дурню.

-Так, протестуємо.

-Куди ти лізеш? Ти не маєш права на протестування.

Підтримала мене Аліса.

-Підтримайте мене, хлопці, невже ми будемо віддавати свої чесно зароблені скарби?

-Та що ви зробили, нахлібники? Проти русалок не билися, бо це робили жінки, зі смерчами розібралася капітан. Все, що ви зробили це завантажили провізію та допомагали боротися проти Кракена.

Стояла на своєму Аліса.

-Я знаю вас вже багато років, але якщо хтось йде проти мене ви знаєте, що я роблю з ним, то ж подумайте перед тим як підтримувати цього негідника. Ваша частка й так висока.

-Але капітане, це ж несправедливо. Нас занадто багато.

-А ти подумай. Коли ми відправлялися на двох кораблях було по двадцять п'ять простих матросів. В цій подорожі померло дев' ятнадцять. Вас залишилося всього тридцять один матрос.

-Мені цього мало, тож ти або підіймаєш нашу частку, або бувай.

Промовив чоловік направляючи на мене пістоль. Його посмішка була самовдоволена, а дії швидкі. Він явно почувався зараз королем. Він думав, що я під його контролем, що я не зможу нічого зробити, адже його мушка націлена на мене, але я не простий пірат і мене не так легко взяти.

От нахаба. Та ти зробила за цю подорож більше ніж вони всі разом взяті.

Спокійно, я поставлю нахабу на місце.

-А я тебе впізнала. Це ж тебе я найняла три тижні тому, а тепер ти підбурюєш мою команду? Де ж твоя вдячність?

Чоловік ще міцніше обхопив руками пістоль, який був націлений на мене.

Покажемо нахабі?

З радістю.

Я потягнулася до пістоля, удаючи, що теж хочу взяти зброю, але робила це досить повільно, щоб він зміг побачити. Я почула звук пострілу та побачила кулю, яка летіла на мене, але не долетівши зовсім трохи тіні згустилися навколо мене та куля полетіла в іншу сторону. На мого нападника. Вона влучила прямо йому в око. Матрос зашипів та впав на землю. А я повільною, навіть трішки вальяжною походкою почала наближатися до нього. Тримаючи пістоль в руках. Я підняла його за шкірку та вибила пістоль з його рук.

-Ну як тобі своя ж куля? Ти аж ніяк не очікував на це.

Сказала я та вистрілила йому в ногу.

Він закричав та зігнувся навпіл.

-Ану стій. Якщо такий сміливий, то стій до кінця.

Сказала я та знову підняла його на ноги й ударила прямо в пах. Він знову зігнувся та я присіла біля нього.

-Тепер ти знаєш, як це йти проти Аври Лаврендж, але не думай, що це кінець. Ні, я завдам тобі ще більшого болю.

Сказала я витягуючи з піхов кинджал. Я пройшлася лезом по його шиї. Ніжно, щоб не зачепити його, а тільки налякати, а в наступну секунду відрізала йому вухо. З вуха потекла кров, а він ще сильніше закричав та взявся руками за те місце, де колись було вухо.

-Хлопці, потримайте його. 

Двоє хлопців підійшли до нас та взяли по під руки його, а я встала прямо навпроти нього заглядаючи йому в одне око, яке залишилося у нього.

-Знаєш чому я залишила тобі це око?

Хлопець силувався щось сказати, але не виходило.

-Я хочу, щоб ти бачив, що я з тобою роблю.

Я взяла його руку та повільно почала різати його палець.  

-Мабуть, з тебе досить.

Сказала я та вистрілила в друге його око та в серце. От і все. Паршивець мертвий.

Скільки крові, таке мені подобається.

Знаю, ця вистава для тебе та для них.

-Тепер вас тридцять, чи є хтось ще невдоволений своєю часткою?

-Ні, капітане.

Почувся хор голосів.

-Тоді чудово. Було б прикро втрачати матросів з якими я так добре знайома.

Сказала я наостанок та відправилася до інших.

-Блискуче, Авро, стільки крові.

-Дякую, Дрейку. Час від часу їм треба нагадувати хто я, а інакше вилізуть на голову.

-Так їм і треба.

Відповіла Аліса.

-Вантажте все на кораблі. Нас чекає Тортуга. Тепер ми можемо гуляти ціле життя.

-Знаєш, багато з них покине команду отримавши свою частину. Це золото допоможе їм прогодувати сім'ю та почати красиве життя, а мені ще потрібно буде знайти здібних матросів, які до того ж ще будуть вірними.

Говорила я до Дрейка.

-Ми капітани, Авро, на нашому шляху зустрічаються як зрадники, так і вірні клаптика душі люди. Такі як Карлос чи Аліса.

-Вони точно мене не покинуть.

-А я думаю, що деякі з них повернуться в команду.

Встряла в нашу розмову Аліса.

-І чому ж?

-Піратство це не просто корабель, скарби та море. Це свобода, дух та можливість жити як тобі заманеться. Пити, гульбанити, вбивати, йти на ризик задля скарбів та нових пригод. Піратство це життєве призначення.

-То ми знайшли своє життєве призначення. Як скажеш, Дрейку?

-Я вважаю, що ми його знайшли, але дещо ще досі залишається не вирішеним.

-І що ж?

-Наші відносини.

-Ти знову про це.

-О, повір я більше не випущу тебе зі своїх рук.

-То що нам робити?

-Якщо ти не проти, то я хочу помиритися з твоїм батьком та розповісти йому про свої наміри.

-Про які такі наміри?

-Ну для початку про відносини, а далі поглянемо.

-Ну тоді я даю тобі таку можливість.