Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

Я все-таки вирішив того вечора не ходити до Валерії. Навіщо всі ці зайві розлади.
Пам'ятаю, років у сімнадцять чи шістнадцять, я знайомився з дівчатками в інтернеті. І нічого хорошого з цього все одно не вийшло. Жили ми з ними в різних містах і всі ніяк не могли поїхати один до одного. Так що так. Вона, в значенні Вел, дуже класна. Вона найкраща. З усіх принаймні кого я знаю. Це не Ніка із її холодними колючими поцілунками. Але ж вона з іншого міста. А поїхати за нею та кинути сестер я теж не міг. І вона не могла напевно переїхати до мого міста. Треба буде у неї про це спитати, вирішив я. Це було б круто!

Я зайшов до неї з самого ранку. Валерія ще на мою була сонна.

- Ах. Мій учорашній кавалер. - посміхнулася вона. - І куди ти вчора так швидко втік, мені тебе всю ніч не вистачало. - Вона помітила, що я ніяковію. - Мовчу. Мовчу. Проходь. Питимемо какао. Уяви, я люблю какао, а ще гречану кашу з молоком.

Ми пройшли на кухню. Вона налила мені гарячого напою.

- Тобі з цукром чи без? Я люблю дуже солодке. Але бережу фігуру і тому рідко так балую себе, — пояснила мені Вел. - Мені незабаром у справах. Я тут можна сказати з навчання. Хочу розв'язувати деякі питання. А там, де я мешкаю у мене своя адвокатська контора. Квартира. Я була одружена. Два місяці. Мені двадцять два роки. Ось і вся моя біографія. Я бачу ти скромний і гарний хлопець. Якщо хочеш, поїхали зі мною. Ти мені подобаєшся. Я дівчина конкретна та не люблю ходити навколо та навколо. Жоден чоловік учора не пропустив би такого моменту. То була перевірка. Ти її першою, хто пройшов. Думаю, ти вірний. Мене в житті стільки разів зраджували, що я нікому практично не вірю. Тобі вірю, — сказала Вел, закинувши ногу за ногу і поставивши чашку на стіл, пильно подивилася мені у вічі.

Я не знав поки що їй відповісти. Все це, звичайно, було приємно. Я точно знав, що не зможу залишити своїх сестер. Я так їй про це сказав.

- Шкода, — сумно подивилася вона у вікно. - Шкода. Але якщо передумаєш я завжди буду тобі рада. Мені хотілося б познайомитися з твоїми сестрами. Давай я до вас сьогодні ввечері зайду. О шостій буде нормально?

- Нормально. - відповів я обпалюючись гарячим какао. - Але це все дуже незручно.

- Спати на стелі не зручно. Мабуть. Тому що я не спала та не знаю. А це дуже нормально. Скажеш, що я твоя майбутня наречена.

Я думав вона жартує. Але я подивився на її обличчя, воно було дуже серйозним.

- Мені треба збиратися. Хочеш почекай поки я одягнуся. - Вів на ходу почала скидати з себе халат і я вирішив, що мені краще піти. Мене все ще лякала ця її відкритість та безцеремонність.

- До вечора, — крикнула вона мені вже з ванної кімнати. – Я зайду, як і обіцяла.

В розгубленості від її слів і під враженням усього побаченого і почутого я повільно пішов собі, куди очі дивляться. Додому йти абсолютно не хотілося.

- О. Привіт? Де зник? - Мені назустріч йшла Юля. Фотограф. - Заходь у гості. Як ся маєш?

Ось вона була дуже доречною.

- А ти не дуже поспішаєш, Юлі? Я тобі зараз щось розповім.

Я ій розповів і про Ніку, і про Яну, і про Нату, про Вел і про Квіточку.

Вона зупинилась і уважно слухала мене. Зазвичай я ділився всім з Танею. Але я думаю вся ця ситуація для неї була надто складною. Тому Юля була саме тією самою людиною, якій можна було все розповісти.

- Я думаю, що найкраща дівчина для тебе це Яна, — рішуче заявила мені моя старша подруга.

І помітивши мій дивовижний погляд, пояснила.

- Дівчата, як правило, завжди дорослішають раніше хлопців на два роки. Ось у вас з нею різниця десь за твоїми словами, саме така. Ось і виходить, саме у вас однаковий рівень. Тим більше, що ти сам сказав, що вона тебе закохана. Це цінно, коли нас люблять такими, якими ми є. Ти просто зараз цього всього не розумієш, але потім колись пізніше зрозумієш. Тільки буде пізно. Зрозумій, всі інші дівчата, вони не для тебе, тому що це все несерйозно.

Юля продовжувала говорити, а я її дуже уважно слухав.

- Ось ти розповідаєш про Ніку і говориш про холодні поцілунки, а поцілунок — це найперше, що визначає, приємно тобі з цією людиною чи ні. І головне – це поцілунки. Це означає несерйозно між вами, і нічого такого не може бути. Ось та дівчинка Наташа, якщо вона так одразу тебе відмовилася, то навіщо вона тобі така потрібна? Для твоєї Валерії від якої ти зараз без розуму теж я не бачу для тебе жодного сенсу. Ось вона поїде, а ти все одно залишишся тут. І навіщо тоді морочити голову і собі, і їй і починати якийсь роман, у якого не буде кінця. Навіщо розбивати одне одному серце? Знайди тут собі поряд. Я думаю, — продовжувала Юля, — з усіх дівчат найбільше тебе любитиме Яна. Але це особисто моя персональна думка. Ти вільний чинити так, як тобі заманеться.

- Заходь, якщо що, — сказала наприкінці мені Юля, — завжди буду тобі рада і приємно поспілкуватися. І сподіваюсь ти прислухаєшся до моїх порад. Хоча, звичайно, робити тобі треба так, як підказує тобі твоє серце.

Юля пішла, а я залишився зі своїми думками. Щодо Яни звичайно я був з нею не згоден. Вона справді була для мене, як мені здається маленька. А щодо Валерії? Ось так, все так і було, як я думав. Ось вона поїде, а я тут залишусь. І вона, звичайно, класна і з нею дуже добре і приємно.

Ми разом ходили на річку, до парку. І гуляли удвох чи брали із собою сестер. Таня її дуже покохала. І вони спілкувалися на рівних. Вєл – це було щось. Вона була весела, легка, розумна дівчина.
Але вона все одно поїхала, і я знову залишився сам...