Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

На протилежному кінці підвалу стояв Горан — високий чоловік із короткою сивою бородою, у шкіряному жилеті, прикрашеному срібними заклепками. Його очі, холодні й хижі, оцінили Келена, ніби товар. Він усміхнувся, розвівши руками.
— Ласкаво просимо, пане від Бальдара! Бачу, ти цінуєш якість. Тут у нас найкраще — ельфи для втіхи, гноми для роботи, навіть кілька орків для боїв. Що шукаєш?

Келен стримав бажання вдарити одразу. Його ілюзорне обличчя склалося в удавану зацікавленість, і він заговорив, його голос звучав невимушено:
— Усе. Хочу знати, що у вас є. І… звідки це все. У Бальдара казали, у вас широка мережа.

Горан засміявся, його сміх був слизьким, як олія.
— О, мережа в нас добра! Табори по всьому узбережжю, від Чорного Ліска до Сірих Скель. Постачаємо в Ларвію, Бекста, навіть у південні міста. — Він підійшов до столу, заставленого сувоями й картами, і поплескав по них. — Усе тут: списки, маршрути, клієнти. Але спочатку вибери товар, а потім поговоримо про справи.

Келен кивнув, його очі під ілюзією пробіглися по столу. Карти й сувої — це те, що йому потрібно. Але спочатку — раби. Він указав на клітки, його голос став твердішим:
— Покажи їх ближче. Хочу бачити, за що плачу.

Горан махнув рукою, і худий чоловік відімкнув одну з кліток. Ельфійська жінка, що тримала дитину, здригнулася, коли двері відчинилися. Вона відступила, шепочучи: “Ні, благаю…” Келен відчув, як його кістки тремтять від люті, але він зберіг спокій. Він підійшов ближче, ніби оглядаючи, і тихо промовив заклинання “Тіньова Копія” — “Umbra Duplicata” — щоб скопіювати сувої на столі Горана в магічний сховок у своїй мантії. Магія спрацювала непомітно, і Келен відчув вагу копій у кишені.

Він повернувся до Горана, його ілюзорне обличчя виглядало задоволеним.
— Непогано. Але я хочу побачити всіх. Усіх, кого тримаєте.

Горан кивнув, указуючи на дальній кут підвалу, де були ще клітки.
— Там решта. Ходімо, пане. Ти не пошкодуєш.

Келен ішов за ним, відчуваючи, як час спливає. Він знову зв’язався з Сореном подумки:
— Сорене, зараз. Переріж усіх на поверхні. Знайди карти, списки, усе. Я звільняю цих.

Сорен відповів миттєво, його голос гудів жагою бою:
— Наказ прийнято, мій королю. Вони не втечуть.

Келен відчув, як магія, що з’єднувала їх, задрижала — Сорен почав діяти. Зверху долинули приглушені крики й брязкіт металу, але Горан і худий чоловік не помітили, занадто зайняті своєю “екскурсією”. Келен стиснув посох, готуючись. Він звільнить рабів у підвалі, а Сорен знищить усіх на поверхні. Карти й сувої, які він скопіював, приведуть їх до інших таборів. Час рабства спливав, і Келен із Сореном були його кінцем.
 

Підвал табору работорговців був задушливим, смолоскипи кидали тремтливе світло на тісні клітки, де гуділи голоси рабів — шепіт, плач, благання. Келен ішов за Гораном і худим чоловіком, його ілюзорне обличчя зберігало спокій, але очниці під заклинанням “Visus Fallacia” палали червоним, наче розпечене вугілля. Його кістки тремтіли від люті, коли він бачив ельфійських дітей, що притискалися до матерів, і гномів із синцями на обличчях. Кожен крок Горана, кожне його слово про “товар” підживлювало в Келені бажання знищити це місце. Але він чекав, копіюючи сувої магією “Umbra Duplicata” і даючи Сорену наказ діяти на поверхні. Крики й брязкіт металу зверху підтвердили, що Сорен почав свою роботу.

Раптово Келен зупинився посеред підвалу, його мантія зашурхотіла, коли він підняв посох. Горан обернувся, його хижа усмішка зів’яла.
— Що таке, пане? — пробурмотів він, але Келен уже діяв.

Він указав посохом і промовив: “Catena Aetheris!” Невидимі магічні ланцюги вирвалися, обвиваючи Горана й худого чоловіка, стискаючи їх так міцно, що вони впали на коліна, хриплячи. Не даючи їм шансу, Келен підняв руку й вигукнув: “Glacies Tempestas!” Потік крижаного повітря огорнув работорговців, заморожуючи їх у кришталевих коконах, де їхні перекошені обличчя застигли в жаху. Його голос, створений артефактом, прогримів, сповнений ненависті:
— Я ненавиджу таких, як ви. Ваш час сплив.

Раби в клітках замовкли, їхні очі, повні страху, тепер дивилися на Келена з надією. Він повернувся до них, його ілюзорне обличчя мерехтіло, коли він промовив: “Finite Fallacia.” Ілюзія розтанула, відкриваючи порожній череп із блакитним сяйвом очниць. Шепіт прокотився клітками, але Келен підняв руку, закликаючи до тиші. Його голос, хоч і створений магією, був теплим і твердим:
— Я Келен, не людина, а нежить, ожива магією. Я не король-тиран, як ті, що поневолили вас. Я будую королівство, де раса — ельф, гном, орк чи нежить — не матиме значення. Де діти не знатимуть кліток, а жінки — страху. Я шукаю підданих, які вірять у цю мрію. Я звільню вас, але вибір за вами: ідіть зі мною або будьте вільними.

Він указав посохом на клітки, промовляючи “Aperio Carcer.” Замки тріснули, двері відчинилися, і раби — жінки, чоловіки, діти — обережно вийшли, тримаючись одне за одного. Ельфійська жінка, що тримала дитину, ступила вперед, її очі блищали сльозами.
— Ти… ти врятував нас, — прошепотіла вона. — Я піду за тобою.

Келен кивнув, його очниці світилися м’яким блакитним.
— Тоді ходімо. На поверхні чекає мій воїн.

Вони піднялися сходами, Келен ішов попереду, підтримуючи магією тих, хто ледве тримався на ногах. На поверхні їх зустріла картина різанини: тіла работорговців лежали в калюжах крові, їхні смолоскипи догоряли в траві. Сорен стояв посеред галявини, його зачакловані обладунки блищали, а Меч Тіней у руці мерехтів темрявою. Поруч із ним були звільнені раби з кліток на поверхні, їхні очі горіли сумішшю страху й вдячності. Сорен підняв руку, тримаючи згорток сувоїв і карт, і його голос, хрипкий, але гордий, пролунав:
— Мій королю, усі вороги мертві. Я знайшов карти й списки — інші табори, маршрути, імена. — Він кивнув на рабів позаду. — Ці люди вільні, але чекають твого слова.