Читати книгу - "Том 3"

Мені бридка не так сама отрута, як все оте гнучке, підступне тіло.

Я вся тремчу, коли його побачу.

В моїх очах я чую зброї полиск, в моїх речах я чую зброї брязкіт, так я узброєна в свою ненависть, як вартовий коло царської брами, що радий вихопить на кожного свій меч, хто тільки зле замислить на владаря.

Месія

Чи ти й мене ненавидиш так,, жінко?

Міріам (з докором)

Учителю!

Месія Ти, може, скажеш — любиш?

Міріам

Ти се сказав.

Месія

Я так сказав: хто мовить, що любить господа, а брата ненавидить, неправда то.

Міріам

Хіба ж і той не любить,

хто душу віддає?

Месія

Що значить, жінко,

віддати душу?

Міріам

Значить — буть готовим

загинуть за любов.

Месія

То се ж би звалось — віддати тіло. В тім душі нема.

' Міріам

А хто покине батька, матір, браття, все рідне, любе, все, чим жив він досі, для іншого — невже і той не любить?

Месія

Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.

Міріам

О господи, якої

ти жертви хочеш?

Месія

Жертви я не хочу,

любові тільки.

Мірі а м

Мушу всіх любити?

Месія

Так, всіх.

Міріам

Всіх, крім тебе,— се можливо.

Але тебе і всіх — се понад силу.

Та за що ж, за що ж маю їх любити?

Месія

Недовірки питають тільки «за що?».

Міріам

О, як недовірки любити вміють!

Як поломінь, палка у них любов!

Месія

А та любов, що я від тебе хочу, повинна буть як сонце — всім світити.

Міріам

О, що мені робить? Немає сонця в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.

Месія

Ще, може, зійде сонце і для тебе.

Міріам

(з раптовою надією)

Учителю! чи ти мені позволиш пролити кров мою?

Месія

За кого? За людей? Міріам

Ні, не за їх!

Месія

То нащо проливати даремне кров?

Міріам

А може, недаремне?

А може, кров’ю викупить я зможу...

Месія

Кров без любові викупить не може. Міріам

Якби ти хтів прийнять від мене викуп, щоб не лилась твоя святая кров!

Месія Ти хочеш викупить мене?

Міріам потакує мовчки головою.

Месія

Даремне!

Нехай^даремне! Та позволь загинуть хоч не за тебе, то з тобою вкупі!

Месія

Ваалові * дають даремні жертви,

‘ я ж не приймаю їх.

Міріам

Месіє!

Месія

Ні, для тебе я не Месія. Ти мене не знаєш.

(Відходить.)

Міріам зостається в пустині сама.

II

Гефсіманський сад *. Дванадцять у ч е її и к і в сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам пишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

Месія (до учеників)

Спите? Не спіть! Моя душа сумна до смерті... Ученики не озиваються, сплять.

Міріам (до себе)

Боже! знов він одинокий, ще гірше, ніж в пустині! Сії люди твердіші від каміння... Он отам лежить той ученик, що — люди кажуть — учителю з усіх їх найдорожчий, а спить він, як і всі,— твердіше, може, бо наймолодший... Я одна не сплю, я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч, та я німа, як мур оцей, не видна, як сяя тінь, так, мов я не людина, так, наче в мене і душі нема...

Я приступлю до нього..*

(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

Ні, не смію...

Він знову скаже, як тоді сказав:

«Яке тобі до мене діло, жінко?»

Що ж я йому скажу? Моя душа тепер чорніша. Я тепер не тільки до ворогів його ненависть ма,ю, але й до друзів. О, до сих ще більшу!

Ви, сонне кодло! Світло опівночі не будить вас? Вам заграва кривава очей лінивих не здола розплющить?

Бодай вам вічний сон наліг на груди і зморою душив вас без кінця!

Мені сто раз від вас миліші іади, бо в них таки, либонь, тепліша кров.

(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається.)

Про що він молиться?

Месія

(впівголоса)

Нехай мине

ся чаша...

Міріам

Саваоф! чи й ся молитва в сю ніч твого престолу не досягне?

Вовкам даси ти на поталу сина?

Месія

Але хай буде так, як ти бажаєш, а не як я...

Міріам

Сам Вельзевул, напевне, почув би милосердя.

Месія (до учеників)

Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!

Каміння у пустині відкликалось потрійною луною, але сі не обізвуться, ні, дарма надія!

Я обізвусь... Який злий дух тримає мої слова? Учителю! Єдиний!

0 світочу моїх очей! Невже ти не бачиш, як я гину тут від туги, від болю, від тривоги? І нічим, нічим потішити тебе не можу!

...Я обізвусь... Ні, голосу не стане.

Коли ж і стане, дико забринить, немов шакала голос опівночі,

бо туга стиснула за серце... Я не можу, не можу бачити сього! Прощай!..

Ох, Міріам, ти проклята від бога!

(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з

саду.)

III

На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп’ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хре*

стом Месії.

Міріам

Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась, бо я не можу їм простить за нього.

Я всіх і все ненавиджу за нього:

1 ворогів, і друзів, і юрбу,

отой народ безглуздий, що кричав:

«Розпни його, розпни!» — і той закон людський, що допустив невинно згинуть, і той закон небесний, що за гріх безумних поколіннів вимагає страждання, крові й смерті соромної того, хто всіх любив і всім прощав..

Умер він, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер

я тут сиджу, як завжди, одинока, даремні сльози ллю і проклинаю все те, що він любив, і з кожним словом все більш надію трачу на рятунок.

І вічно, вічно буду одинока на сьому і на тому світі. Так, ніколи не скінчиться темна туга і вічно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі, що тричі одрікалися від нього, і та родина, що ніколи в ньому не бачила пророка; прийдуть, здіймуть його з хреста,— бо вже ж він неживий і більше мучитись за них не може,— покроплять млявими слізьми й лагідно спов’ють у хусти, понесуть покірно під наглядом