Читати книгу - "Анна Київська"

а потім понівечених людей, мертвих і ще живих, викинули на дорогу. Побачивши це, останні воїни капітулювали. Ця жорстокість не була властива Вільгельмові. Безперечно, він хотів примусити Алансон заплатити за всі минулі зради, за всі образи, яких зазнала його мати й він сам у дитинстві. І хоч васали урочисто визнали Байстрюка своїм сувереном, хоч король Франції на час відсутності батька Вільгельма сам згодився бути його опікуном, королівська родина ніяк не могла змиритися з тим, що герцогство Нормандія опинилося в руках чинбаревого онука.

Залишивши частину свого загону в підкореному місті, герцог повернувся до Донфрона, який капітулював навесні.

Зміцнюючи свої позиції, Вільгельм, — дарма що йому не раз намагався перешкодити вельможа Майєннський, — спорудив на місці злиття річок Майєнн та Варенн замок Амбрієр.

Герцог відіслав Матільду у Фалез до своєї матері, дозволивши їй заїхати по дорозі до королеви Франції, яка невдовзі мала родити.

Герцогиня Нормандська застала подругу глибоко засмученою: Анна щойно дізналася про смерть її матері Індігерди та брата Володимира. На другий день після одруження своєї дочки з французьким королем дочка короля Швеції зі згоди чоловіка Ярослава вирушила до жіночого монастиря в Новгороді, щоб бути ближче до свого улюбленого сина. Але недуга не дозволила їй довго втішатися цим щастям. Вона померла незабаром після приїзду до Новгорода. Дуже скоро в тій самій могилі біля неї спочив і Володимир. Матір і сина поховали в Софійському соборі у Новгороді.

Зустріч із Матільдою трохи погамувала Аннине горе, а коли королева дізналася, що подруга теж при надії, то сповнилася щастям.

— Наші сини будуть братами!

— Цього ми з Вільгельмом хочемо найдужче. Ти назвеш сина ім'ям його діда, короля Роберта?

— Ні, мій чоловік згодився дати йому ім’я мого славетного предка Філіппа, царя Македонії.

— Філіпп… Це не ім'я для франкського короля.

— Дарма. А як назвеш свого сина ти?

— Робертом, ім'ям Вільгельмового батька.

Королева народила на кілька тижнів раніше, ніж мала народити, повненького хлопчика, якого назвали на честь батька Александра Великого Філіппом.

Розділ чотирнадцятий

СПАДКОЄМЕЦЬ

— Дружино моя, я дякую вам за великий подарунок, який ви мені зробили! — сказав король Генріх, беручи новонародженого сина з рук Олени, яка не дозволила приймати пологи в королеви нікому іншому. — Сестро моя, друзі мої, погляньте на майбутнього короля Франції! Правда ж, цей молодець добре збудований? Мені здається, його живчик забезпечить продовження нашого роду. Що ви на це скажете, Бодуене?

— Генріху, він схожий на всіх маленьких чоловічків при доброму здоров'ї.

— Ви жартуєте! Він набагато міцніший…

Бодуен зайшовся сміхом.

— Ваша величносте, ви маєте цілковиту рацію.

— Брате, поверніть немовля годувальниці, бо він застудиться, — промовила графиня Фландрійська.

— Ой дядечку, дайте його мені! — попросила Матільда. — Який же він маленький!

— Маленький! — вигукнув Генріх. — Мій синок маленький?! Гадаєш, твій буде теж такий самий гарний?

Матільда і її мати квапливо перехрестилися.

Розсунулася завіса, що відділяла кімнату від зали, і ввійшов, скидаючи шолома, чоловік — весь у багнюці, від нього відгонило стайнею й потом.

— Де він? Мені сказали, що в нас народився король. Я хочу негайно ж виявити йому своє шанування.

— Графе Валуа, вам слід було б спершу піти до парильні, а вже тоді з’являтися перед королем і королевою. Він вас тхне гірше, ніж від цапа! — сердито вигукнула Адель Фландрійська.

— Графине, я так нетерпеливився, що не подумав про свій туалет. Тож прошу вибачити мені за цей мій поспіх.

— Щодо мене, — мовив король, — то я залюбки вибачаю вам, бо це обіцяє в майбутньому добрі взаємини між двома нашими дворами.

— Дякую вам, королю, — сказав Рауль де Крепі і якось безцеремонно вклонився.

Але Генріх удав, що цього не помітив. Навпаки, він узяв з рук Матільди новонародженого й простяг його графові.

— Візьміть, ось мій син.

Боуден і Адель теж потяглися до немовляти. Чи король не з'їхав з глузду, дозволивши такій людині, як граф Валуа, тримати на руках спадкоємця корони? Хіба ж не ходили чутки, що він не мав собі рівних, коли брався отруювати тих, хто йому заважав?

— Гарний хлопчина, викапана мама! Як його звати?

— Філіпп.

— Філіпп? Цього ім'я у нас іще не було. Але чом би й ні?.. Дай, Боже, тобі довге життя, Філіппе!

— Амінь! — озвалися всі хором.

Підійшла Олена, взяла дитину й зникла за завісою.

— Чи можу я привітати королеву, висловити їй свої побажання й запевнити її у своїй відданості?

— Пізніше, королева нездужає,— відповіла графиня.

— Сестро моя, королева мужня й міцна жінка, клятва у вірності такого чоловіка, як граф Валуа, буде для неї приємною. Ходімо, я сам проведу вас до її ліжка.

І король підняв важкі штори, що відокремлювали ліжко від решти кімнати.

Анна лежала на кількох подушках із заплющеними очима, дуже бліда, під очима видніли сині кола, коси розкуйовджені, з-під хутряного покривала визирали голі плечі.

Господи милосердний, навіть через кілька годин після пологів ця жінка така гарна! На її такій білій шкірі найменший доторк залишив би слід! Подумавши про це, Рауль де Крепі відчув, як його поймає хіть. Хай він попаде до пекла, але цією жінкою заволодіє неодмінно. Байдуже, скільки часу для цього буде потрібно, він зачекає, але він присягає перед святою матір’ю Божою, що Анна буде його! Господь зглянеться над ним: задля неї він ладен піти на вбивство і навіть на ще гірше…

Анна здригнулася. Раптом їй стало холодно; вона невиразно відчула небезпеку. Не розплющуючи очей, підтягла покривало до підборіддя.

— Олено! — прошепотіла вона.

Олена підійшла, прошепотіла до Анни кілька слів рідною мовою, погладила їй коси.

Граф Валуа віддав би одне зі своїх міст Перонн, аби тільки доторкнутися до цих палахких кіс. Він докладав чимало зусиль, щоб не відштовхнути цю опасисту жінку, яка ні на крок не відходила від своєї володарки й не спускала з нього очей, коли він приходив у двір провідати короля. Двічі граф намагався підкупити її, щоб вона залишила його віч-на-віч із королевою, і обидва рази вона, не приховуючи свого презирства до нього, відмовляла йому. Тільки ця жінка, думав він, та ще, може, граф і графиня Фландрійські здогадувались, який шалений потяг він відчував до королеви. Навіть Байстрюк, який відверто оголосив себе її вірним рицарем, нічого не помітив. Що ж до чоловіка, то досить підіслати йому одного-двох гарненьких, мов незаймані дівчата, слуг, і він ні про що не здогадається.

Молода породілля повільно підвела повіки.

У неї вп’ялися чиїсь вогненні, наче в хижого звіра, очі; що більше Анна намагалася уникнути їхнього погляду, то дужче відчувала,