Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Вістка про те, що ЧСР перебудовується на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців, як також затвердження окремого уряду для Закарпаття (10 жовтня 1938 р.), поширилася блискавкою, не минувши й українців у Галичині. Ця подія збудила в них надію на створення П'ємонту для української державности. Зразу ж після закінчення Служби Божої в катедрі св. Юра у Львові 11 жовтня почав спонтанно формуватися похід, в якому взяло участь 20,000 українців. Ця демонстрація, набравши протипольський характер, викликала негайну протидемонстрацію поляків, що тривала два дні й закінчилася концентрацією польського війська в районах Ворохта-Станиславів-Підлюте.

Д-р Петро Мірчук у своїй книжці пише про маловідоме намагання провідних членів ОУН в Галичині під проводом Романа Шухевича таке: “Прибувши до Львова в половині жовтня 1938 р., Шухевич сконтактувався з одної сторони з відомими йому членами ОУН, а з другої - з провідниками тогочасних українських легальних політичних партій та керівниками українсько-господарських установ, з метою організування всесторонньої допомоги Закарпаттю. Він заініціював у Львові спеціяльне політичне віче в обороні прав Закарпаття, в якому крім членів і симпатиків ОУН взяли участь теж члени Фронту Національної Єдности під проводом Дмитра Палієва та члени інших політичних партій. Зараз після віча відбулася імпозантна демонстрація українців у Львові проти мадярських зазіхань на Закарпаття, в ході якої повибивано вікна в мадярському консуляті й кількакратно атаковано польську поліцію. Подібні демонстрації відбулися швидко після голосної демонстрації у Львові майже в усіх інших містах Галичини. Таким способом Роман Шухевич заініціював морально-політичну мобілізацію усіх українців на ЗУЗ в обороні українського Закарпаття”.

Великі демонстрації за українську державність відбулися в Ню-Йорку. “Виконайте свій обов'язок супроти свого народу й своєї землі”, - кликав до них голос о. Невицького, звернений до всіх закарпатців на еміграції і в краю, - “не розбивайтеся на різні партії і групи, але вступайте до одного єдино-національного табору, під один провід”. Збори домагалися разом із всією еміграцією самостійности для Закарпаття, прилучення до нього Пряшівщини та створення територіяльної української армії.

Ці величаві демонстрації організував Комітет Оборони Карпатської України в Ню-Йорку, почесним головою якого був о. Невицький, що в листопаді 1918 року з рамена Народної Ради в Пряшеві заявився був за злукою з Україною. Переслідуваний за це чеською поліцією, змушений був виїхати до Америки. Предсідником Комітету обрано о. Беня, а секретарем - інж. о. Андрія Костя. Цей Комітет разом із всіми соборницькими організаціями Америки повів широку міжнародну акцію в користь Карпатської України, організувавши ряд зборів, віч і демонстрацій, та виславши десятки телеграм і меморандумів вирішальним чинникам світової політики.

Після створення федерації чехів, словаків і карпатських українців зайшла потреба створити Представництво Уряду Карпатської України в Празі. Життя приносило щодня проблеми, які не могли чекати на бюрократичне полагодження між Центральним урядом і урядом Карпатської України, але мусіли бути полагоджені відразу ж. Для цього тодішній міністер господарства, Юліян Ревай, іменував молодого правника, д-ра Вікентія Шандора, що закінчив студії у Празі і був добре обізнаний з чеським життям, заступати уряд Карпатської України в Празі.

Одною із важливих ділянок, що належала сюди, була справа господарсько-фінансова. До кінця жовтня 1938 року чехи плянували свою господарсько-фінансову політику як одно цілу державу. Закарпаття в їх плянах і бюджеті було трактоване не більше колонії. Ця справа, після створення федеративної держави, створювала певні труднощі, бо чехи, беручи під увагу потрібні цифри про Закарпаття, брали їх з років, коли Закарпаття було більше залежне від політики чехів, а подруге, відступлення через Віденський арбітраж від Закарпаття міст - Ужгороду, Мукачева й Берегова створювало у плянуванні господарсько-фінансову певну проблему. З цих причин господарсько-фінансове питання не могло опиратися на твердих цифрах з минулого, а мусіло бути до певної міри імпровізоване. Це й була головна роля, яку сповняло Представництво уряду Карпатської України в Празі.

До цього доходили ще інші справи, які треба було зразу полагоджувати. Одною з таких справ було підготовлення відповіді на ворожі (польські й большевицькі) демарші до чеського уряду в справі Карпатської України.

Іншою справою, яка виникла під кінець існування Закарпатської України, було закомуніковання проголошення незалежности Карпато-Української Держави 15 березня 1939 року до відома великодержавам. Це був час, коли уряд Карпатської України в Хусті не міг цього виконати сам, бо був зайнятий справою оборони молодої держави проти мадярської навали. Тому цю справу з успіхом виконало Представництво уряду Карпатської України в Празі під керівництвом д-ра Вікентія Шандора.

Безпосередні переговори представників Карпатської України (міністер д-р Є. Бачинський) і Мадярщини в справі вирішення державних кордонів, що відбувалися в Комарні, перервано через неуступливість обидвох сторін.

Вслід за цим міністер закордонних справ Німеччини Йоахім фон Рібентроп покликав представників Словаччини, - прем'єра д-ра Й. Тіса та заступника прем'єра д-ра Дюрчанського й заступника Карпатської України міністра д-ра Є. Бачинського до Мюнхену на розмову. Ця авдієнція зробила на міністра Рібентропа позитивне враження. Хоча міністер Карпатської України д-р Є. Бачинський, який раніше був москвофілом, в цьому випадку, як представник уряду Карпатської України вив'язався зі свого завдання гідно, показавши себе добрим патріотом своєї країни.

Тому, що безпосередні переговори Мадярщини, з одного боку, й Словаччини та Карпатської України, з другого боку, не обіцяли великого успіху, обидві сторони погодилися на вирішення спірних справ на арбітражну комісію, що складалася із представників Німеччини, Італії і ЧСР. Неофіційними членами її були представники Словаччини й Карпатської України.

Перед відкриттям арбітражної комісії дня 2 листопада 1938 року, міністер Рібентроп перечитав спрецизовання цілей і компетенції цієї конференції: “Нашим завданням є остаточно визначити кордони між Мадярщиною і ЧСР на етнографічній базі та знайти відповідну розв'язку зв'язану з цим. Прийняте арбітражне рішення є зобов'язуючим і остаточним як для Мадярщини, так і для ЧСР.[54]

Дня 26 жовтня виявилося те, про що українці Закарпаття твердили й попереджали багато років тому, а саме: що А. Бродій і його партія служать мадярським інтересам. Чехи не хотіли тому вірити, добачуючи державну зраду радше з боку українців, ніж