Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

*

За вікном спадав сніг, як сірий жирнуватий попіл. Їй згадалися польські родичі Коулів, що злетіли над Аушвіцом, мов вулканічна хмара, яка оповила землю і затулила сонце. Навіть зараз, коли люди дізналися про табори і таке інше, антисемітизм процвітав. Учора вона чула, як на когось кричать «жид», а коли міс Ендрюс відмовилася скинутися на весільний подарунок міс Фоусетт, Енід Баркер легковажно сказала «от жидівка» — ніби це й не образа.

У конторі було нуднувато і якось гірко — мабуть, усі просто потомилися від холоду і скучили за доброю поживною їжею. Та й робота нудна, вони просто складали без кінця-краю статистику, яка врешті осяде десь в архіві на поталу майбутнім історикам. Як сказав би Моріс, вони «наводили лад у домі», ніби жертви війни — це мотлох, який треба розпихати по місцях і забути. Загони громадянської оборони розпустили вже понад півтора роки як, а вона досі не спекалася бюрократичних клопотів. Жорна Господні (та й урядові) справді мелють дуже повільно і ретельно.

*

Яйце було дуже смачне, ніби зранечку знесене. Вона знайшла стару поштівку з фотографією Брайтонського павільйона — куплену для Крайтона під час короткої вилазки, але так і не відправлену, — написала подяку Пеммі («Прекрасно! Як пакунок від Червоного хреста») й обперла об Сильвіїн годинник на каміні. Біля фото Тедді. Тедді і команда його «галіфакса» порозсідалися у старих кріслах. Навіки юні. У Тедді на колінах стояв його песик Щасливчик, гордий, як фігура на носі корабля. Якби ж то Щасливчик лишився у неї, ото була б втіха! Натомість у неї був хрест Тедді за льотні заслуги, обпертий на фото у рамці. В Урсули теж була медаль, але вона для неї нічого не значила.

Відправить поштівку завтра. Усе одно до Лисячого закута йтиме сто років.

П’ята година. Вона поставила в умивальник чергову немиту тарілку. Сірий попіл на небесах переріс у справжню віхолу, і вона смикнула благеньку завісу, щоб не бачити. Та безнадійно напнулася, й Урсула здалася, щоб, бува, не зірвати карниз. Вікно старе, погано допасоване, крізь нього сочаться холодні протяги.

Електрика зникла, вона навпомацки пошукала на каміні свічку. Куди ж гірше. Урсула віднесла свічку і пляшку віскі до ліжка й залізла під ковдру, не знімаючи пальта. Вона так стомилася.

Газовий вогник тривожно замерехтів. І що в тому поганого? «Без муки вмерти б у годину пізню»[4]. Бували й гірші смерті. Освенцім он, Треблінка. Чи «галіфакс» Тедді, який впав у вогні. Сльози можна було залити тільки віскі. Стара добра Пеммі. Вогник заіскрив і згас. І ґніт. Цікаво, коли знову дадуть газ? Цікаво, вона прокинеться від запаху? А якщо таки прокинеться, то чи зуміє встати і знову запалити вогонь? Вона не думала, що помре, як лисиця, замерзне у своєму лігві. Бодай Пеммі знайде поштівку і зрозуміє, що сестра була їй вдячна. Урсула заплющила очі. Ніби не спала цілий вік і ще трохи. Вона так шалено стомилася.

Почала западати темрява.

 Сніг

11 лютого 1910 року

Теплий, новий, молочний запах вабив кішку Квіні, як спів сирен. Квіні, строго кажучи, належала місіс Ґловер, хоча й була у своїй зверхності несвідома того, що вона — чиясь власність. Велетенська триколірна кішка з’явилася в них на порозі разом із кухаркою. Та принесла її у полотняній сумці, а тепер Квіні розжилася власним кріслом при кухонній грубці, зменшеною копією крісла своєї хазяйки.

Утім, наявність власного крісла не заважала їй лишати шерсть на всіх інших поверхнях у домі, включно з ліжками. Г’ю, не любитель котів, весь час дивувався, як ця «шолудива тварюка» примудрялася обтертися об його костюми.

Квіні була кішка злостива й била лапами, як заєць, тих, хто підходив до неї надто близько. Бріджит, також не любителька котів, заявила, що у цю звірину вселився диявол.

Звідки долинав новий і ласий запах? Квіні рушила вгору сходами до великої спальні. З розтопленого каміна пашів жар. Це добра кімната — на ліжку товста м’яка ковдра, сонні тіла солодко дихають. Аж ось і ліжечко розміром саме як для кішки, уже зігріте подушечкою розміром саме як для кішки. Квіні стала м’яти лапками ніжну плоть, раптом вернувшись у ті часи, коли сама була кошеням. Вона вмостилася зручніше, у горлі клекотало щасливе басовите муркотіння.

Вона отямилася, коли шкіри торкнулися гострі голки. Біль — нове, небажане відчуття. А потім щось м’яке накрило обличчя, забилося в рот, натисло, придушило. Що більше вона намагалася вдихнути, то тяжче ставало. Безпорадна, бездиханна, вона падала, падала, як підстрелена птаха.

Квіні вже заколисала себе муркотінням, коли крик вирвав її із солодкої дрімоти, а тоді її підхопили й пожбурили через усю кімнату. Вона завила, засичала, кинулася до дверей: розуміла, що цю битву програє.

*

Ані знаку життя. Непорушне ослабле тільце, реберця не здіймаються. Серце Сильвії валило у груди, як кулак, намагалося вирватися назовні. Страх накрив її, як хвиля.

Вона інстинктивно накрила губами ротик і носик немовляти. І обережно дмухнула. І ще раз. І ще.

А тоді дитя ожило. Отак просто. («Це просто збіг, — сказав доктор Фелловз, коли йому розповіли про це медичне чудо. — Навряд чи когось можна оживити таким методом»).

*

Бріджит повернулася на кухню з другого поверху, куди відносила яловичий бульйон, і слухняно доповіла місіс Ґловер:

— Місіс Тодд просить сказати кухарці — себто вам, місіс Ґловер — щоб ви позбулися кішки. Найкраще, якщо її уб’ють.

— Уб’ють? — обурилася місіс Ґловер. Кішка, що повернулася до свого звичного місця при грубці, підняла голову і з осудом поглянула на Бріджит.

— Я просто передаю, що вона сказала.

— Тільки через мій труп, — сказала місіс Ґловер.

*

Місіс Пікша сьорбала підігрітий ром — сподівалася, що як справжня пані: Ішла третя чарка, усередині вже жеврів жар. Вона йшла приймати дитину, але завірюха змусила її спинитися у «Голубому леві», що неподалік від Чалфонт-Сент-Пітера. Ноги її в такому місці не було б, якби не нагальна потреба, але в каміні ревів вогонь, а товариство виявилося премиле. По стінах сяяли кінські вуздечки і мідні глеки. З її місця за перегородкою було видно загальний бар, де спиртне текло рікою. То було веселіше. Хтось затягнув пісню, і місіс Пікша із подивом піймала себе на тому, що відбиває ногою в такт.

—