Читати книгу - "Як керувати рабами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не забувайте: як раби не є від природи рабами, так і ви не є від природи їхнім господарем. Статус — це ще не все, ви мусите підтвердити його своїми діями. Звичайно, ваші раби теж мають показати, що не мають рабської природи, поводячись гідно і шляхетно, як належить вільній людині. Якщо ж вони постійно демонструють погані нахили, їм не варто дивуватися, що їх починають вважати від природи розпусними і морально неповносправними, нездатними досягнути у своєму житті якоїсь високої мети.
Я хочу показати вам, що раби бувають здатними на найвищі зразки шляхетної поведінки. Вони не завжди зухвалі та лукаві, а цілком можуть бути вірними й великодушними. Оскільки в душі вони залишаються вільними, то й здатні поводитися надзвичайно шляхетно. Нерідко рабовласники сумніваються в тому, що раб здатен зробити своєму панові дружню послугу. Насправді ж раби часто роблять більше, ніж від них вимагається. Існує багато прикладів, коли раби вступали в бійку, щоб захистити своїх господарів, зовсім не дбаючи про власну безпеку. І навіть отримавши безліч ран, продовжували битися до останньої краплі крові й вигравали час, аби дати панові можливість утекти. Були й такі раби, котрі відмовлялися виказати секрети господаря навіть під загрозою тортур і смерті.
Приклади доброчесної поведінки рабів викликають особливе захоплення, бо є досить рідкісними. Ці дії заслуговують на похвалу навіть більше, ніж такі самі дії вільних осіб, адже це вчинки тих, хто працює під примусом. Навіть перебуваючи під неприємною для себе владою, раби зуміли полюбити своїх господарів і подолати ту кривду, що її завдає рабство.
Та й насправді подібні шляхетні раби зустрічаються не так уже й рідко. Коли місто Ґрументум було оточене ворогами і становище його мешканців зробилося зовсім нестерпним, два раби-втікачі перейшли на бік ворогів і почали їм допомагати. Але пізніше, коли переможна армія мчала поневоленим містом, плюндруючи все на своєму шляху, ці двоє побігли вперед добре знайомим маршрутом — до будинку, де жили їхні колишні власники, і допомогли господині втекти. Коли хтось із солдатів запитав, хто вона, раби відповіли, що це їхня господиня і вони ведуть її на страту, бо вона з ними жорстоко поводилась. Але насправді вивели її за стіни міста й переховували, доки різанина та грабунок у місті не припинилися. Потім раби відпустили господиню. Вона, своєю чергою, відразу дала свободу обом. Звичайно, жінка не почувалася приниженою від того, що її життя врятували люди, над чиїми життям і смертю вона мала необмежену владу. До того ж вона прославилась, і її великодушність зробилася прикладом для всіх римлян.
Ще є оповідь про високопоставленого чиновника Павла, який ніжився на ложі під час вечері, на пальці маючи каблучку з великим коштовним каменем, на якому був вирізьблений портрет імператора Тиберія. У якийсь момент він устав і справив потребу в нічний горщик. Відомий донощик на ім’я Марон помітив це і вирішив скористатися чудовою можливістю й звинуватити Павла в оскверненні лику імператора, розраховуючи на винагороду. Та раб Павла також бачив, що зробив його пан. Він швидко зняв каблучку з пальця п’яного господаря і надів собі на палець. Тож коли Марон закликав співтрапезників засвідчити, що зображення імператора було опоганено, раб просто продемонстрував їм, що каблучка була на його руці.
Коли імператором був божественний Авґуст, звані обіди ще не були такими небезпечними, але проблеми могли виникнути й у ті часи. Сенатор на ім’я Руф випив зайвого і на весь голос заявив, що імператор не повернеться живим із подорожі, яку збирався здійснити, тому що всі бики, котрих принесли в жертву заради його щасливого повернення, насправді були пожертвувані в надії на протилежне. Наступного ранку раб, який стояв за кріслом Руфа під час застілля, розповів йому, що той наговорив із п’яних очей. Раб наполіг на тому, щоб його господар пішов до Авґуста особисто і покаявся, перш ніж хто-небудь устигне на нього донести. Руф погодився й пішов до Авґуста. Він заприсягнувся, що минулого вечора не тямив, що каже, і тепер молиться, щоб будь-яка біда впала на його дурну голову, а не на імператора. Він благав Цезаря пробачити йому. Коли імператор сказав, що вибачає, Руф відповів, що ніхто в це не повірить, якщо імператор не подарує йому чогось на підтвердження. І попросив значну суму грошей. Авґуст дав їх йому і сказав, що й не зміг би по-справжньому розгніватися на Руфа. Звичайно, імператор учинив великодушно, коли вибачив нерозумного Руфа, але врятував свого пана все-таки раб. Зайве казати, що він тут-таки одержав від Руфа свободу.
Я міг би далі й далі продовжувати перелік шляхетних якостей, прихованих у серці раба. Наприклад, випадок із Урбіном. Його було засуджено до смерті, й через те він ховався у своєму маєтку в Реаті. Коли схованку було викрито, один із рабів надів каблучку господаря, перевдягнувся в його одяг і ліг у його ліжко. Солдати, яких послали, щоб схопити Урбіна, ввірвалися в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як керувати рабами», після закриття браузера.