Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"

доволі прийнятними. Якось на Тянь-Шані я два тижні харчувався гречкою і слизняками —

такими крупними молюсками без раковин. Дощові хробаки, підсмажені на олії, теж є

джерелом протеїнів у бідному на білки раціоні. Але їх слід потримати голодними, щоб

вони спорожнились. Комахи, скажу вам, панове, — окрема царина. Найсмачнішими досі

вважаю сарану і коників-стрибунців. Я б навіть сказав, вони володіють деякими

психотропними властивостями. Неїстівними виявилися лускокрилі.

Найсильніше я отруївся, коли з'їв кілька лялечок невідомого мені метелика. Кокони

шовкопряда, правильно приготовані, я куштував у Китаї, це їжа на любителя. Жуки,

павуки, а особливо мурахи та їхні личинки — їстівні і поживні. Жуки переважно мають

свій запах. Якщо при обробці неприємний запах щезає, я це розцінюю як ознаку їстівності.

Якщо посилюється — навіть не куштую. Киньте на розпечену бритванку муху і таргана, і ви

зрозумієте, про що я кажу…

Майя вийшла з-за столу і залишила веранду. До неї ще доносився голос Богуса:

— І все-таки ця музика, пане Якове, ця музика!.. Вона заворожує своєю поміркованістю і

красою. Здається, вона упокоїла б навіть дикого звіра…

Кастрат виводив божественні мелодії, які було чутно у цілому домі: «Aliluiah, aliluiah».

15.

Кожен музичний інструмент, будучи малим відображенням Всесвіту, складається з

вібратора і резонатора.

У скрипці вібрує струна, у кларнеті — тростина, у жінці — фалос. Коди жінка не має поруч

чоловіка, вона шукає вібратори-замінники, які б допомогли видобувати з себе звук. Тому

чоловік — і композитор, і виконавець, суть якого — вібрувати. Фрейд перестрахувався, вказавши, буцім печера, капелюх, і яма, і собор — образи піхви. Вагінальні фантазії —

лиш праобраз Порожнечі, купол якої освітлює золотий штепсель-лінгам, встромлений у

розетку магнетичного жіночого начала.

Жінка шукає чоловіка, щоб звучати.

Інакше — порожнеча і забуття.

16.

Поки товариство закінчувало вечерю за столом, Майя усамітнилася в кутку для чайних

церемоній. Вона заварювала чай спиною до компанії, аби не було видно, що вона плаче.

Майя плакала над собою.

Вона знала, що її чекало. Яків урешті сяде писати симфонію. Богус буде приїжджати

кожного місяця до них на ревізію. Залишатиметься, як зараз, на три-чотири дні, житиме і

харчуватиметься з ними, вдихатиме їхні ви11 ари і насолоджуватиметься їхніми міазмами

розуму. Йоланта напевне щось придумає, наприклад, зробить так, щоб Яків уклав із

Богусом якесь парі. Яків, як завжди, поставить свою душу, а Богус, як завжди, якусь

дрібничку — наприклад, портсигар із Дарвіном у пенсне. Якова такі речі заворожують, вона це помітила. Її втягнуть залишитися, Яків казатиме, що це діло її життя — бути з ним і

підтримувати його пекло. Майя буде вірити, що це все, що її може спіткати в цьому житті, і залишатиметься, щоб дослідити це пекло, випити його до кінця. їй буде так гидко від

цього пійла, що вона послабиться і прорветься своїм придуманим світом. Вона захоче

вхопитися сама за цицьку реальності, і вона вирішить, що мусить вирватись із стереотипів.

Вона звабить Івана, і той, з незнання і відчаю, робитиме з нею, що схоче, гадаючи, що

Інтернет — його путівник по жінці та її руслах. А їй залишиться лиш одне — забетонувати

русла і себе разом з ними. Амінь. Вона не хотіла бетонувати русла. Вона хотіла текти цим

життям далі, давати знати іншим, що русла жінки мають текти, і що земля перемагає

бетон і місто, і що вічність є. Вона не хотіла, щоб

Іван здобув свій перший досвід жінки від неї. Вона не хотіла, щоб Іван одного дня стояв

під дверима Якова з ножем в руці, з думкою про те, що йому потрібно здійснити

чоловічий вчинок — вирішити, кому вона належить. Вона цього не хотіла.

Зрозумівши це, Майя посміхнулася.

Майя витерла сльози краєм сукні і сполоснула чайник окропом.

Це її заспокоїло.

Далі вона побачила Матвія з ножем, який наближався до Якова. Майя закричала:

— Матвію, зупинись!

І далі вже побачила в другій руці скотч і зрозуміла, що все добре. Усі лишилися живі.

Нічого непоправного не сталось.

17.

Вона слідкувала за розвитком подій зі щирим здивуванням. Матвій щось говорив про те, що він поїде в Київ і що Майя мусить стежити за ув'язненим Яковом, тримати його на хлібі

та воді… — їй стало легко від думки, що вона перебуває поза всім цим.

Майя загадково посміхнулась, спитала у Матвія:

— Я? Ти це до мене говориш? Ні, дякую, я тут не залишусь. — Вона вийшла з-за столу.

— Це ваша сімейна справа, ти правильно кажеш. Я — не член вашої сім'ї, і її вчинки

судити не збираюсь, не моє діло. Ти — головний, ти вирішуєш.

— А ти хто така взагалі?

— Я — просто Марія. Просто Майя. Або Марайя. Чи Марина. Я Мара. Мері. Марі.

Кумарі. Міріам. Мірінда. Міранда. Мандала. Мантра. Мрія. Міраж. Мірабеда. Я — Міра. Я

просто знаю, що це несмачно, пане Богусе. На все добре, панове.

Майя пішла нагору збирати речі.

ХІ

Велика темна ніч, в яку гинуть боги

Presto furioso

(нестямно)

1.

Щоб зламати пароль, складений з випадкової послідовності знаків, комп'ютеру необхідно

перебрати 2 у 28 ступені варіантів. При швидкості 1000 спроб на секунду комп'ютер

витратить на підбір З дні. Код, який складається з чотирьох випадкових загальновживаних

слів, дає невизначеність у розмірі 2 у 44 ступені варіантів, Щоб підібрати його, комп'ютеру

потрібно п'ятсот п'ятдесят років.

Зламати важко, запам'ятати легко. Чотири випадкових слова, наприклад, ЖИВ БУВ БРАТ

ЯКІВ.

Геніальність породжує геніїв трьох конфігурацій.

Геніїв першого типу оцінено ще за життя. Наприклад, Бах, Дюрер.

Геніїв другого типу визнають після смерті. Наприклад, Джордано Бруно, Ґоґен.

Генії третього типу — люди, котрих ніколи не визнають геніальними.

3.

Наскільки складним здавався цей світ. Складним і заплутаним. Наскільки легкою

здавалася ця простота, яка завжди легко дається, але ніколи не приходить з муками.

Наскільки холодним був цей світ.

Як він йому не дався. Як проскочив повз усі каси. Як він пролетів. Яків відчув, що вмирає.

Він відчув, що замерзає. Стіни кімнати розчинились. Він лежав серед безлюдної пустелі, засніженої і відкритої до всіх вітрів. Подих крижаного вітру. Над ним — безмежна чорна

беззоряна порожнеча. Холод виламував йому кістки, і коли його кістки від морозу

тріскали, а в очах стало червоно від морозу, Яків побачив, як відшаровується і облазить

його сітківка ока і як в оголений нерв б'є потік сліпучого світла. І такої самої