Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

«Ти виростеш і, лишивши дитинство позаду, муситимеш стати відповідальним чоловіком чи жінкою. Можливо, ця перспектива тебе лякає, проте ми з тобою прекрасно знаємо, що наш народ, бувало, помилявся, але звитяги йому ніколи не бракувало».

Як ми пишалися собою того дня! Як нас тішила перспектива подорожі в чарівне майбутнє, де ми станемо громадянами прекрасного нового світу. Патриція засинає з королівським благословенням на вустах.

— Боже, благослови королеву, — шепоче вона. — Боже, благослови всі народи Об’єднаного королівства.

Її слова підхоплюють наші домашні привиди, що ряхтять у вечірньому повітрі. Вони й собі святкують при світлі кіптявих факелів і масних канделябрів, витанцьовують примарні менуети і гавоти — «Йоркську примху» і «Втіху місіс Картрайт», мабуть, вивчили від містера Рошфора, учителя танців, що давав уроки в залі над «Явором». Чого вони тільки не бачили у цих прадавніх мурах — облоги й повітряні нальоти, пожежі й масакри, злет і падіння імперій. У них на очах за якісь кілька кроків звідси коронували римського імператора Костянтина, у них на очах занепала могутня імперія залізничного короля Джорджа Гадсона. Вони бачили, як голову бідолашного Річарда, герцога Йоркського, виставляють на палі при брамі міста, за якою сидять в облозі звитяжні роялісти. Проте вони все ж збираються на силі і приєднуються до Патриції в останньому радісному тості — підносять келихи, дмухають у роги, підносять орла Дев’ятого легіону. Най Бог благословить нас усіх!

Примітка (ііі) — Працюємо, як завжди

Протягом Другої світової війни Банті шукала не стільки чоловіка, скільки своє «я».

Коли війна почалася, Банті трудилася у крамниці під назвою «Моделія — високоякісний дамський модний одяг». Вона влаштувалася туди ще два роки тому, одразу, як закінчила школу, і мирний плин днів її цілком задовольняв, хоча вона і мріяла про захопливі пригоди, що чекатимуть на неї у майбутньому, коли, як грім серед ясного неба, з’явиться писаний красень і забере її у світ вишуканих вечірок, лайнерів і шубок.

Власника «Моделії» звали містер Саймон, але заправляла всім місіс Картер. Містер Саймон звав місіс Картер «менеджеркою», на що батько Банті тільки порхнув: він ще не чув, щоб це так називали. Банті не до кінця розуміла, що він має на увазі, але у працедавцях і справді було щось підозріле — містер Саймон узагалі був іноземець, ба навіть угорець, але коли почалася війна, він заповзявся гучно просторікувати про свій британський паспорт. Він був невисокий, із лискучою лисиною, завжди бездоганно вбраний, із великим золотим годинником на ланцюжку в кишені жилета.

— Він же жидок? — спитав Кліффорд, брат Банті, коли вона тільки отримала цю роботу. Френк кивнув і потер великим пальцем об вказівний і середній.

Банті терпіти не могла Кліффорда і його погляди. Банті й Бетті позаочі вирішили, що він йолоп і задира. «Жидок» — дивне слово, яке містерові Саймонові геть не пасувало: він був щедрий, ласкавий і нагадував Банті добре вбраного тюленя.

Він обожнював місіс Картер і, коли покупців у крамниці не було, звав її Доллі — Банті часом аж знічувалася від того, як він розціловує менеджерці руки й зазирає в очі. Сама вона не могла згадати, щоб її батько з матір’ю виявляли ніжність, могли хіба що мимохідь чмокнути у щоку. Кліффорд розказав, що у містера Саймона дружина «у психушці» й тому той не може побратися з місіс Картер. Хоча, за його ж таки словами, в оселі місіс Картер над крамницею частіше робили «сама-знаєш-що», ніж у них по сусідству, де молодята Моріс та Ена Тетлі мучили пружини ліжка через стіну від спальні, яку Банті ділила з Бетті. Банті з Бетті не раз пошепки обговорювали допізна, що ж то Моріс робить із Еною, коли ліжко видає такі звуки.

Банті подобалися і містер Саймон, і місіс Картер, але особливо місіс Картер, пишна жінка віку її матері, але без того нальоту безнадії, який із часом лишився на Нелл. Місіс Картер збирала своє біляве, світле-пресвітле волосся у велику гульку і, за словами Френка, макіяж «лопатою накладала». Ще в неї були великі груди, що виглядали так, ніби вибухнуть, якщо тицьнути шпилькою. Над Банті вона квохтала, як квочка, приклацуючи язиком і примовляючи:

— А як сьогодні наша крихітка Банті?

Вона делікатно давала їй поради щодо зовнішності, внаслідок чого Банті перестала носити гольфики, черевики без підборів і каре, з яким проходила від п’яти до п’ятнадцяти, і стала модною штучкою на обцасах, у панчішках і навіть із помадою. «Наша юна леді», — схвально сказав містер Саймон, коли місіс Картер при ньому попросила Банті покрутитися у першій дорослій сукні.

Нелл — та скупилася на компліменти, щоб діти не зазналися. І взагалі, вона виходила з того, що далі буде тільки гірше. Ця песимістична філософія дарувала їй велику втіху — врешті-решт, на горе бодай можна розраховувати, а на щастя ні. Найбільше Нелл любила найстаршого і наймолодшого синів, Кліффорда і Теда. Улюбленцем, як не дивно, був таки Тед, хоча Банті й Бетті зійшлися на тому, що вреднішого паршивця світ не бачив. Авторитет Бебс у родині тримався на її статусі найстаршої доньки, та ще й особи приземленої і прагматичної. Бетті росла Френковою улюбленицею, а бідашку Банті ніщо не вирізняло.

— А де наша крихітка Банті?

— Я у підсобці, містере Саймоне, чай заварюю. Вам налити?

— Спасибі, так, люба!

У той час Банті приміряла особистість, засновану на співачці Діні Дурбін — милу, добру і заповзятливу. Місіс Картер і містер Саймон зустріли її з розпростертими обіймами, а дома ніхто й не зауважив змін.

— Банті, мій цукор осьдо! — коли місіс Картер підвищувала голос, крізь відточені інтонації проривався грубий йоркширський акцент.

— Бачу! — гукнула Банті.

У крамниці було порожньо. Банті зголосилася прийти в неділю й допомогти провести переоблік. Вони сиділи навколо радіо, примостивши на коліна чашки і блюдця, і слухали передачу «Як використати консерви на повну», чекаючи, коли прем’єр-міністр виголосить «заяву державного значення». Коли містер Чемберлен сказав «Змушений вам повідомити, що вони цього не зробили, а отже, наша країна перебуває у стані війни з Німеччиною», у Банті загривком побігли мурашки. Місіс Картер гучно шморгнула носом; вона втратила на Великій війні чоловіка, а її