Читати книгу - "За лаштунками в музеї"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ж, — сказав містер Саймон, підняв чашку і прокашлявся, — у мене є тост.
— Тост? — із сумнівом перепитала місіс Картер.
— Так... за наш бульдожачий бойовий дух. Британці рабами не будуть. Містерові Адольфу Гітлеру кінець!
— Будьмо! — підхопили місіс Картер і Банті (Банті з більшим завзяттям) і підняли чашки. Банті жваво додала:
— Прав, Британіє!
Банті покладала на війну великі надії: було щось привабливе в тому, як війни змітають старий лад і створюють нові можливості. Бетті сказала, що це як монетку підкинути — ніколи не знати, яким боком упаде. Отже, зростають шанси, що Банті таки спіткають захопливі пригоди — може, писаний красень, а може, і бомба. Хай там як, усе зміниться.
Кліффорда призвали, і тепер Френк блукав за ним по дому і називав «рядовим Куком», ніби геть забув, яка неприємна буває війна. Кліффорд тримався зверхньо. Сідні, наречений Бебс, отримав повістку тоді ж, коли й Кліффорд, і весілля зіграли з поспіхом, який до війни видався би просто-таки непристойним.
Коли молодята вийшли з церкви, місіс Картер і містер Саймон були серед гостей, які зібралися на сходах побажати їм щастя — місіс Картер навіть вручила Бебс вересовий букетик, який та прийняла, трохи скривившись. Банті почула, як Кліффорд пробурмотав:
— А ця нетіпаха що тут забула?
Банті зашарілася і зиркнула на містера Саймона, щоб перевірити, чи він теж це почув, проте він тільки погідно посміхався всім навколишнім, а коли зауважив її, то помахав.
Скромний банкет влаштували у залі при тій самій церкві, яку місіс Сіврайт обрала для поминок Персі. Свято звелося до того, що чоловіки напилися невідь-звідки добутим густим молочним стаутом, який наливали з-під поли.
— Слово — срібло, мовчання — золото, — вигукнув зазвичай тихий і незворушний Сідні, а тоді залпом вихилив кухоль пива. Гості схвально заверещали. Тільки Бебс була в люті.
— Пробач нам, — розсміявся Френк і тяжко сперся на Сідні, хоча той теж так напився, що тримався вертикально тільки дивом.
— Чого це я мушу вам пробачати? — гарикнула Бебс тоном господині дому. Їй ледве перевалило за вісімнадцять, але вона трималася як доросла.
— Бо ми всі помремо, — похмуро пояснив Френк.
— Та не помреш ти, йолопе старий, — просичала Бебс, і Банті подумала, що якби це вона сказала таке батькові, то отримала б ляпаса.
Сенді Гевіс, сусід їхній, підійшов і спробував закрутити Бебс у танці, але вона рішуче попростувала геть, кинувши:
— Із Банті он танцюй, а в мене є справи важливіші.
Вона рушила до Кліффорда у марній надії, що він зможе закликати товариство до тверезості.
— То що, Банті, потанцюємо?
Сенді Гевіс їй подобався — коли вона була маленька, він катав її на візочку, а ще в нього була щира радісна вдача, яка приваблювала більшість людей. Красенем він не був, радше навпаки: у нього були банькаті блакитні очі людини зі слабкою щитовидкою й розпатлане волосся піщаного кольору, за що його Сенді і прозвали, хоча насправді його звали Ерік. Він закрутив Банті в енергійному тустепі (музика линула зі старого заводного грамофона, а еклектичну колекцію платівок притягнув Сідні). Банті завжди здавалося, що Сенді — як добрий пес, надійний, вірний і радий прислужитися, тож тим паче дивно було, що зараз він дихає на неї пивним сопухом, покусує різні частини тіла і тягає імпровізованим танцмайданчиком на швидкості шістдесят кілометрів на годину.
Коли запис добіг кінця, спітніла від танців Банті поквапцем вивела Сенді з танцмайданчика, перш ніж музика заграла знову. Хлопець неправильно зрозумів її наміри й однією рукою міцно обійняв за талію, а іншою почав тарабанити їй по ребрах, як по клавішах піаніно.
Коли вона нарешті виштовхала його в коридор, який тягнувся уздовж однієї стіни зали, він загрався в музику і тільки повторював:
— Упізнаєш мелодію, Банті? Га, га?
— Ні, Сенді, не впізнаю, — рішуче сказала Банті, намагаючись випручатися йому з рук. Він був несподівано сильний — їй раптом згадалося, що у школі він був чемпіоном із плавання.
— Давай, угадуй! — наполягав він.
— «Вдягтися, як для Рітца»? «Голубий Дунай»? «Дорога з жовтої цегли»? — Банті перебирала випадкові назви.
— Так! Так! Так! — горланив Сенді.
Сенді був у торговому флоті, і коли йому дали відпустку, він пообіцяв собі, що спізнає жінку, перш ніж повернеться на корабель. Повертатися треба було наступного дня, тож часу лишалося обмаль, тільки Банті про це не здогадувалася.
— Це весілля моєї сестри, — обурилася Банті, коли Сенді запхав язика їй у вухо. — Ми у церкві.
Він почав досліджувати коліном її пах. Коли вона нарешті сильно вкусила його за руку, він налякано відскочив і затрусив долонею, ніби хотів охолодити, а тоді зиркнув на неї із захватом і видихнув:
— Ух, тигриця!
Банті метнулася назад у людну і душну залу, але його слова засіли у голові. Їй сподобалося, що її назвали тигрицею, вона навіть тихцем спробувала загарчати. Її особистість піднеслася на кілька щаблів угору — від Діни Дурбін до Скарлетт О’Гари.
За певний час решта гостей з банкету перебралася до дому на Ловтер-стрит. Банті потай випила три маленькі кухлі стауту в надії, що увіллється в атмосферу свята, але натомість опинилася на кухні, де заходилася нарізати хліба. Раптом мускулясті руки оповили її стан. Банті саме зібралася підскочити й капризно випнути губки, щойно він дозволить собі зайвого (бо так веліла її нова особистість), коли Сенді сказав:
— Привіт, Бантику, Бантику мій шовковий, — і штурхонув, аби пересвідчитися, що вона зрозуміла жарт.
Несподівано для себе вона розсміялася, і Сенді сказав:
— Господи, Банті, та ж ти п’яна як чіп!
Від цього їй стало ще смішніше, і за якісь кілька хвилин він виманив її назовні й притиснув до задньої стіни дому. Це як віддатися на ласку восьминога, його руки лізли скрізь, а Банті тільки слабко повторювала «Це неправильно», доки Сенді в розпачу не заявив:
— Я тебе кохаю, Банті, я тебе вже давно кохаю, поберемося, коли мене наступного разу відпустять.
Спантеличена Банті вирішила, що це і є справжнє кохання (врешті, з ким не буває), і дозволила йому зробити все, що хотів, утішаючи себе тим, що це, можливо, останній дар йому перед смертю. Щоб не думати про те, що відбувається, вона вдивлялася у прив’ялий клематис
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками в музеї», після закриття браузера.