Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

неї напрямку. Стукнувшись об стіну, вона що є сили вхопилася

за світлодіодне бра. У карку й спині невпинно пульсував

сильний біль.

Перестрілка не припинялася. Еймос та його крихітний

змішаний загін оборонців вели вогонь з усіх доступних отворів

приміщення, декотрі з яких і справді було задумано в ролі

амбразур.

Штурм тривав. Люди Ешфорда мали від нього наказ зупинити

їх. На Анну миттєво нахлинули спогади останніх подій.

Жахливий скрегіт, після якого їх усіх відкинуло на стіни.

Певно, це Ешфорд зупинив обертання тора, щоб дозволити

своїм зарізякам їх убити. Та коли Окджу загинула внаслідок цієї

раптової зупинки, значить подібні смерті мали повторитися

десятки й навіть сотні разів на цій імпровізованій колонії

«Бегемота». Переслідуючи власні цілі, Ешфорд був готовий

убити їх усіх. В Анні наростала лють. Вона аж раділа, що нікому

не спало на думку дати їй у руки пістолет.

— Ми ще в прямому ефірі? — прокричала вона Еймосові.

— Хтозна, Руда. У радіорубці Моніка.

Анна підтягнулася вздовж стіни у напрямку комірчини, де

зберігалося устаткування для трансляцій. Двері були розчахнуті, усередині літала Моніка й перевіряла, як усе працює. Удвох вони

би нізащо не вмістилися всередині. Тому Анна розкрила двері

ще шир ше і запитала:

— Трансляція йде? Можна вернутись в ефір?

Моніка невесело хихихкнула, але не розвернулася.

— А я думала, ти вже мертва.

— Ні. Мертва — це про Окджу. Здається, у неї зламаний карк.

Якщо хочеш, я візьму камеру. Де Кліп?

— Допомагав Еймосу, поки його не ранило в стегно. Лежить

у бічному кабінеті, спливає кров’ю. Там за ним Тіллі доглядає.

Анна пропхнулася в маленьку кімнатку й поклала руку на

плече Моніки.

— Нам потрібно вернутися в ефір. Нам треба продовжувати

трансляцію, або все це буде просто намарно. Кажи, що мені

робити.

Моніка знову розсміялася. Повернулася і скинула руку Анни

з плеча.

— Чим ми, по-твоєму, тут займаємося? Люди Ешфорда

намагаються вломитись до нас і всіх тут убити. Бугай зі своїми

підлеглими не втримали машинного відсіку, Хуарес каже, Бугая

вбито. Хтозна, скільки людей він…

Анна вперлася ногою в одвірок, схопила Моніку за плечі

й притиснула репортерку до стіни.

— У якому стані устаткування? — і сама аж здивувалася

твердості у власному голосі.

— Ну, його трохи побило, але…

— В якому. Стані. Устаткування?

— В робочому, — здалася і ніби аж пікнула перелякана Моніка.

— Налаштуй мені канал, на якому працює штурмовий загін, і дай навушники, — скомандувала Анна, відпустивши дівчину.

Моніка шпарко виконала наказ, час від часу зиркаючи на Анну

сполоханими очима. «Я стала страшна», — подумала

Воловодова. Вона покрутила в голові цю думку, і та здалася їй не

такою бридкою, як можна було очікувати. Настали страхітливі

часи.

— Бляха! — із сусідньої кімнати заволав Еймос. Визирнувши, Анна побачила одного з молодих марсіянських офіцерів, який

плив посеред відсіку, розприскуючи навколо червоні кульки

крові. Її приятель Кріс відштовхнувся здоровою ногою та

полинув йому назустріч, схопив пораненого одною рукою

й затягнув в укриття.

— Немає часу, — крикнула Анна Моніці. — Давай хутчіш!

У відповідь та простягнула їй навушники з мікрофоном.

— Алло! Говорить Анна Воловодова. Ви слухаєте радіо «Вільна

повільна зона». Мене чує хто-небудь на цьому каналі?

Пролунав чийсь голос, але слів Анна не розчула через близьку

стрілянину. Дівчина викрутила гучність на максимум:

— Повторіть, будь ласка.

— Ми тут! — оглушливо прокричав Джеймс Голден.

— Скільки ще лишилось? Яка у вас обстановка?

— Ну, як сказати… — промовив Голден і на декілька секунд

зависнув, хекнувши при цьому, ніби виконував якусь тяжку

роботу. Потім, засапаний, продовжив: — Нас затиснули в шахті

ліфта по лівому борту, якраз перед шлюзом на командну палубу.

Нас троє. Бугай із рештою морпіхів ведуть бій у контрнаступі

трохи далі по шахті, і я гадки не маю, що там у них відбувається.

Відступати нам нікуди, хіба що хтось надумає відчинити люк

і пустити нас на