Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Кінець речення потонув в оглушливих чергах зі стрілецької

зброї, які хвилею ринули на кабінет. Еймос і його команда

поховалися за бронею, листами якої вони обшили стіни.

Одзвуки пострілів та торохтіння куль по металу неможливо

було б перекричати. Коли вогонь ослабнув, у кімнату залетіло

двоє охоронців у бронежилетах служби безпеки «Бегемота»

і відкрило безладний вогонь з автоматів. Ще двоє людей Еймоса

одразу ж отримали поранення й забризкали все навколо

червоними кульками. Еймос ухопив другого нападника, попри

магнітні черевики відірвав його від підлоги й кинув на його ж

напарника. Ті полетіли, перекидаючись, через усю кімнату, і навздогін цьому плетиву тіл Еймос випустив довгу чергу.

У повітря рясно знялися частки крові найрізноманітніших

розмірів, мало не закривши собою огляд. Інші бійці Еймоса теж

відкрили вогонь, і якою б не замислювали собі цю атаку люди

Ешфорда, продовжити її вони, вочевидь, не змогли. В двері

більше ніхто не сунув.

— Ми можемо ще щось зробити? — крикнула у мікрофон Анна.

— Ой, проповіднице, схоже, ви й самі там уляпалися по вуха, —

втомленим (і сумним) голосом відповів Голден. — От якби у вас

там завалявся пульт управління містка, то була би інша справа.

А так, то займіться ліпше своїми проблемами.

У кабінетах знову залунала перестрілка, хоча цього разу

спорадична. Еймос відбився від великого штурму, то зараз

нападники,

пострілюючи,

просто

огризались.

Моніка

витріщилася на Анну, вона чекала на нові накази. Мимохіть, Воловодова стала в неї за старшу.

— Відкрий трансляцію на каналі радіо «Вільна повільна

зона», — скомандувала Анна. Крім свого голосу, їй нічого було

й запропонувати. Моніка кивнула й скерувала на неї крихітну

камеру.

— Говорить Анна Воловодова. Ми ведемо трансляцію зі студії

радіо «Вільна повільна зона» й звертаємося до всіх, хто нас чує

на «Бегемоті». Ми не втримали машинний відсік, тому наш

план заглушити реактор і відправити всіх додому також зазнав

невдачі. Наших людей заблоковано в шахті зовнішнього ліфта, на місток їм не пробитися.

Тож я вас прошу, якщо мене хто-небудь чує. Нам потрібна

ваша допомога. Абсолютно всім у цій флотилії потрібна ваша

допомога. Людям, які гинуть одразу за вашими дверима, потрібна ваша допомога. А найбільше ви потрібні людям, які

лишилися позаду — на Землі, на Марсі і в Поясі астероїдів. Якщо

капітанові вдасться зробити, що він надумав, то він завдасть

удару лазерним променем по Кільцю, і тоді загинуть всі удома.

Якщо ви мене чуєте — допоможіть!

Вона зупинилася, і Моніка опустила камеру.

— Спрацює?

Анна уже було хотіла заперечити, коли раптом до неї озвалася

панель зв’язку. Звідти пролунав голос:

— Звідки вам це відомо? — промовив юний жіночий голос.

Кларіссин. — Те, що ви кажете про руйнування Землі, якщо ми

нападемо на Кільце. Звідки ви це знаєте?

— Кларіссо? — відповіла Анна. — Де ти?

— Тут, на містку. За пультом служби безпеки. Слухала вашу

транс ляцію.

— Ти можеш відчинити двері й пустити наших людей?

— Так.

— Ти це зробиш?

— Звідки, — повторила Кларісса, — ви знаєте те, про що

говорите?

« Чоловікові, що його широкий загал вважає розпалювачем

двох усесистемних війн, це розповів привид, створений

протомолекулою, якого більше ніхто не бачить». Слабкуватий

аргумент, еге ж?

— Від Джеймса Голдена, а він про це вивідав на станції.

— То це він вам про це розповів? — із сумнівом у голосі

промовила Кларісса.

— Так.

— Тоді чому ви говорите, що знаєте про це?

— Значить, вважай, не знаю, Клер. — Анна скористалася

улюбленим ім’ям Тіллі, намагаючись налагодити контакт. — Не

знаю. Але Голден вірить, що саме так це і є. А гіпотетичні

наслідки надто серйозні, щоб іти на цей ризик. Доводиться

вірити йому на