Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

хлоп, за яким я женусь, випереджає нас на день.

— От коли б нам окуляри від сонця! — сказала вона. — Або хоч

піцу.

— Занепалий довбаний світ, докторесо.

— Рушаймо.

Візок забуксував, шини якусь мить попрокручувались у рідкій

грязюці, а потім він рушив — і знову забуксував. Дощ лишав

крихітні цятки на вітровому склі, а широкий брудний двірник їх

прибирав. Перед нею стелився цей широкий світ — неозорою

рівниною грязюки. Елві звірилася з Еймосовим ручним

терміналом. Дорога до Джеймса Голдена пролягала по

місцевості, що колись була чимось лісоподібним, повз затоку

величезного прісноводного озера й через таку плутанину

каньйонів, яка кидала виклик будь-якому стандартному

геологічному поясненню. Перед нею мав відкритися світ, що

зазнав нищівної катастрофи, але побачити його все одно було

варто. Адже природа щоразу видужує після кожного свого

потрясіння.

— Стійте! — сказала вона. — Зупиніться, будь ласка! На одну

хвилинку…

— Про мокрі справи слід було подбати, перш ніж сідати на

транспорт, — зауважив Еймос, але візка зупинив. Генератор, що

працював на ацетилені, так ревів, що вона й не розчула, як

зупинились електричні двигуни. Відчинила дверцята й

вихилилася назовні. Проїхали вони не більше сотні метрів. Елві

усе ще могла якось розгледіти Фаєза, дарма що здавався він

якоюсь темною, розмитою плямою. Вона махнула йому рукою, він помахав їй. На миґах показала йому, щоб підійшов до неї, і

він послухався. Вона дивилась, як він тупцяє через замулене

поле, старанно обминаючи слимаків.

Добувшись до кабіни, звів на неї погляд. Вона допевнилася: таки є сльози в його очах.

— Може так статися, що я й не повернусь, — мовила вона.

— Знаю.

— Треба б рухатися, доку! — почав підганяти Еймос. — Нам не

до теревенів чи подібного чогось.

— Я розумію, — сказала Елві. Знову подивилася вниз. Її погляд

стрівся з його темними очима. — Гайда з нами?

— Йому з нами? — перепитав Еймос тієї самої миті, коли Фаєз

відповів:

— Звісно ж, я з вами!

Елві посунулася на сидінні, вивільняючи місце для нього. Фаєз

хутко видерся й, захряснувши дверцята, сів поруч неї. Еймос звів

догори обидві брови, запитально зиркнувши на Елві з Фаєзом. А

Елві усміхнулася йому й поклала Фаєзову руку собі на плече.

— Не пригадую, щоб ми домовлялися з вами про таке, доку!

— Хай це буде щось ніби наш медовий місяць, — сказала Елві.

Й відчула, як Фаєз закляк на мить, а тоді так притулився до неї, що мало не розтанув.

Еймос поміркував мить, а тоді здвигнув плечима.

— Пливіть, куди пливеться!

Розділ сорок сьомий. Басія

— То як воно там, страшне? — мов проспівала Наомі в

Басіїному шоломі. Гарний у неї голос, ніби у співачки

якої. І навіть оті крихітні гучномовчики його не псували. Тут

Басія похопився, що його свідомість неначе відпливає кудись, і

різко струснув головою. Глянув на дисплей: низький рівень О !

2

Дістав запасну посудинку з повітрям.

— Іще п’ять пробоїн знайшов! — доповів він, відкручуючи

ніпель надходження повітря. — Ваша правда: дві за консоллю.

Тяжко розгледіти з того боку. Але всі вони начебто в районі

оперативки.

— Потім переходь до машинної зали, — відреагувала вона. —

Там одне слабеньке крап-крап. Забилось. Є там у нас дещиця не

зовсім ринкового обладнання, де досить просторо між

корпусами.

— Та я протиснусь, — запевнив Басія і, діставши невеликий

металевий диск, почав заварювати одну з тих п’яти пробоїн.

— Той виткнувся з-за обрію… вже, — доповів Алекс по радіо.

Адже Наомі, одягнувши свій скафандр, сиділа на оперативній

палубі, координуючи ремонтні роботи, й достукатися до неї

можна було тільки через радіозв’язок. Басія хотів би уточнити, хто це такий той, та натомість заходився приварювати другу

латку. Крихітна червона кулька розплавленого металу

відскочила від шва й приліпилася йому до забрала: холонучи,