Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

бігають.

— Та й навіщо? — розвивала думку Елві. — Наш хімічний

пристрій має камеру згоряння, що здійснює аналізи, перетворюючи екзотермічні реакції на струм, а потім

вимірюючи, скільки там вийде. Невеличка то камера, але якщо

цю замінити пристойних розмірів камерою згоряння, із

поверхнею, скажімо, в десять сантиметрів, то ви зможете добути

достатню кількість хімічної енергії з того спалу, аби з однієї з

тих штук виходив той самий струм. Ну, можна ще приладнати

якийсь трансформатор, аби отримати потрібні ампери й вольти.

Це зовсім не складно.

Еймос пошкріб собі потилицю, гойднувся з носаків на каблуки.

Очі йому звузилися.

— І це ви отут, на місці, придумали?

Елві стенула плечима.

— Це означає, що я їду з вами?

Еймос відвернувся й сплюнув на землю.

— Авжеж, — сказав він.

* * *

— Чому що? — перепитала його Елві, перетинаючи головне

приміщення руйновища. Вона несла два товстенькі пластикові

мішечки з добутою допіру водою. Принаймні пити можна. Й

невеличке пуделко з протеїновими коржиками. Вважалося це

достатнім раціоном для однієї особи на день, і то було все їхнє

харчування на весь час мандри, аж поки й повернуться вони до

свого табору в руйновищі. А ще знайшовся ранець, що

закривався широким штучної шкіри поясом.

— Чому ти знову починаєш переслідувати Голдена? —

договорив Фаєз, обминаючи якусь жінку з поселенців.

— Я зовсім не переслідую Голдена! — заперечила Елві, а тоді

стала, обернулася й приклала долоню до Фаєзових грудей.

Відчула, як б’ється його серце об її пальці. — Ти ж знаєш, що я не

ганяюсь за Голденом, правда? Бо це… Ні, зовсім ні!

— Тоді чому ж? — допитувався він.

Ті організмики, що й досі не перемерли в очах Елві, утратили

всю свою зеленавість, але все ще трохи застували їй світ, робили

його ледь розмитим. Вона бачила Фаєза мов крізь який

світлофільтр, що зм’якшував його риси, розгладжував йому

шкіру. Ну геть-чисто медійна зірка в якійсь особливо

непривабливій ролі, де обов’язковими були якомога більше

брудяки й якомога менше душів.

— А тому, що я хочу щось побачити, — сказала вона. — Ось для

чого прилетіла я сюди. Ось чому я віддавала весь свій час на

збирання зразків та на їх дослідження. Я люблю те, що роблю, а

роб лю я що? Ходжу та дивлюся на всяку всячину. Голден сказав,

що він розмовляє з інопланетянами та що він, як поталанить, зуміє вимкнути оту оборонну мережу, а це означає, що ми

їхатимемо через дебр-пустелю…

— Через те, що лишилося від неї, — вставив Фаєз.

— А ще тому, що не сьогодні-завтра я помру, — договорила

Елві.

Фаєз відвернув погляд.

— Всі ми не сьогодні-завтра помремо, — сказала Елві. — І дуже

ймовірно, що всі ми помремо ще й швидше. І тому такий мій

вибір: податися в ту пущу-пустелю і краще роздивитися на цей

приго ломш ливий, дивоглядний, прекрасний зруйнований світ!

Це краще, ніж лишитися нидіти в таборі й спостерігати, як усі

довкола тихо помирають — по сантиметру за хвилину. А я ж

боягузка та ще й гедоністка і часами буваю ну геть, украй

егоїстична.

— Ну, ти ж сама знаєш: із нас двох саме я мислив себе в цих

параметрах більше, ніж ти.

— Знаю.

Надворі заревів Еймосів воскрешений візок: неперервна

робота камери згоряння нагадувала те, що буває з синтезатором

за особливо неприємно-несталої гравітації, коли величина

струму завмерла на середній позначці. Еймос сидів у кабіні за

кермом. Фаєз провів її до візка, підсадив у кабіну. Й відійшов, заклавши руки глибоко в кишені. А вона так і не змогла

розгледіти, чи й його очі повні сліз.

— Оце такі припаси в дорогу, докторесо?

— Це те, з чим нам працювати.

— То гаразд. Я отримав сигнал від капітанового ручного