Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

повсякчас витягувати «Барбу» з її падіння, ми не зуміємо

виконати це досить швидко. І ми не встигнемо й половини

роботи проробити, як вона почне шкребти атмосферу. Нам

доведеться відрізати її.

— Ні! — сказав Басія.

— Ми зробили все, що тільки могли, — провадила Наомі, ніби

й не розчувши його «ні». — Але той шатл завдав нам надто

великої шкоди. Зараз я зв’яжуся з капітаном «Барби» й попрошу

переправити твою доньку на наш корабель. Ми заплатимо за це

тим, що візьмемо ще кількох їхніх до нас. Лише кількох, на

жаль.

Басію захлинуло почуття полегшеності, але незагайно наринув

і ніскілечки не слабший порив сорому.

— Але ж там, на «Барбапікколі», добра сотня душ! І ми

попустимо, щоб усі вони загинули?

— Ні, не всі. Але навіть якби ми й захотіли всіх їх сюди забрати, тут вони просто не помістяться. А всього на «Росинантові» може

притулитися лише двадцять дві особи. Інша альтернатива — це

померти разом із ними, — сказала Наомі. Голос її тремтів, але

погляд був твердий. Вона цілком усвідомлювала, які жахливі

слова промовляє, але відступитися від них не могла. Зненацька

Басія дуже злякався старпома «Росинанта». — Але, зрештою, ми

зовсім небагато виторговуємо собі. Сукупний заряд наших

акумуляторів падає, тож ми, скупо забезпечуючи себе енергією

на пів тяги одного двигуна, досить швидко дійдемо тієї точки, що вже не зможемо піднятися на сталу орбіту, де б ми помирали

повільною смертю, в міру вичерпування наших довкіллєвих

систем. А ще ми, звісно, пересадимо, скільки зможемо, залоги

«Барби» на цей корабель. А це просто означає, що ми куди

швидше витратимо наш запас енергії. Це означає втрачати, втрачати й втрачати, Басіє. Більш не лишилося аніяких добрих

альтернатив.

Басія кивнув головою, вже без суперечки приймаючи її докази.

Вона експерт! Але він відчував: наче бракує чогось? Це відчуття

мов свербіло йому десь у потилиці. Аби відвернути увагу, провів

пальцем по конденсованій волозі на найближчій стінній панелі.

Цього не мало бути! Атмосферна система не повинна дозволяти, щоб отак на всьому осідала волога. Але тепер, задумавшись про

ці речі, він раптом відчув, що й повітря занадто густе, надто

тепле. Так це ж Наомі перевела довкіллєві системи на

мінімальне енергетичне забезпечення. Тож вона не брехала.

Вони дійшли до самого краю своєї спроможності триматися в

небі.

— А коли вони прибудуть? І як дістануться сюди? — запитав

Гевлок, маючи на увазі біженців із «Барбапікколи».

— За три години. Хочу, щоб ти зустрів і привів їх сюди. Не

знаю, наскільки добрі їхні космічні костюми, та навряд чи дуже

придатні вони для прогулянок у вакуумі. Можливо, доведеться

занести їм кілька наших ПКД.

— Буде зроблено! — сказав Гевлок і ще й головою, по-землянському, кивнув. Такого кивка й не завважиш, коли кивне

хтось у скафандрі. Басія, не бажаючи нікого образити, показав

йому, як правильно це робити: відвести кулака назад і махнути

ним уперед. Гевлок цю його пораду знехтував.

Але думкою про щось інше він мовби усунув перепону в своїм

мозку, й та невиразна-невилазна ще мить тому ідея враз

вискочила, у всій своїй ясній оформленості, наперед.

— А чом би нам не використати оті батареї, що для

рейкотрона?

— Які-які? — перепитав Гевлок.

— Ой! — мовила Наомі. — Ідея не з найгірших. Вони ж

дозаправлені, чи не так?

— Вони заправляються енергією, коли працює реактор, а ми ж

із тієї гармати не стріляли, то вони й розряджаються собі

потихеньку, — відповів Алекс. — Але вони на окремішній

системі. Без деякої переробки годі пустити їхню енергію в

іншому напрямі.

— То я попрацюю, — сказав Басія. — Перероблю. Тільки

скажіть мені, що і як зробити. Зараз тільки перезаряджу мій

костюм… і де це мій зварювальний апарат?

— Стривайте! — сказала Наомі. Обличчя її стало якесь дивно

безвиразне, й тільки очі шастали туди-сюди, мов читали які

думки у повітрі.