Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

вниз по шахті. З місця, де стояв Голден, він був дуже схожий на

озброєного до зубів кажана, що зависнув на стелі.

— Рух, — практично одразу промовив він.

— Чорт, — вилаялася марсіянка Кесс. — Швидко ж вони

здолали бар’єр.

— Не факт, але там дуже сильно випинається стіна, ніби вони

намагаються прорватись крізь неї.

— У мене з’явилася ідея, — раптом озвалася Наомі, підійшла до

краю платформи й перелетіла на протилежну від неї стінку

ліфтової шахти.

— Ти куди зібралася? — здивувався Голден.

— Панель, — тільки й сказала вона, відмикаючи лючок на

переділці й залазячи усередину. Отвір виявився досить великий, і Наомі зникла в ньому повністю. Голден сумнівався, що там

знайдеться хоч щось, що могло би допомогти відчинити шлюз

до командного відсіку, але йому було однаково. Там Наомі

навіть у захисті. Люди Ешфорда навіть не стануть там

спеціально шукати. Можливо, їхня розвідка навіть толком не

знала, хто брав участь у нападі на машинний відсік.

— А от і гості, — почулося від Хуареса, який спостерігав за

шахтою в телескопічний приціл. — Лишилося двоє.

Дуло його гвинтівки спалахнуло.

— Чорт. Промазав.

Пролунало ще два постріли. Ретельно прицілюючись, одиночними розпочала вогонь зі своєї гвинтівки й Кесс.

Бандити були на відстані трохи менше ніж кілометр. Голден

сумнівався, що влучив би на такій дистанції в нерухомий

транспортний човник, не кажучи вже про швидку ціль

завбільшки з людину. Та провівши якийсь час у товаристві Боббі

Дрейпер, знав, що коли вже Кесс стріляє, значить була впевнена

в своїй спроможності вразити ціль. Сперечатися з нею він не

збирався.

— Вісімсот метрів, — озвався Хуарес тоном, немовби називав

час на прохання випадкового перехожого. — Сімсот п’ятдесят. —

І знову вистрілив.

Кесс насухо відстріляла магазин і одним плавним рухом

замінила його на запасний. У неї лишався ще один. Голден зняв

зі свого розвантажувального жилета ще три й лишив їх плавати

біля її лівого плеча. Не відриваючись від стрільби, вона

з подякою кивнула йому. Хуарес вистрілив іще двічі:

— Порожній, — викрикнув він. Чоловік і далі не відривався від

прицілу, називаючи Кесс дистанції. На мітці п’ятсот метрів

у роботу включилася й Корін.

Голден вважав їх великими сміливцями. Попри все жоден із

них не збирався здаватись. Але сенсу було мало. Тільки Хуарес

мав зброю, віддалено спроможну зашкодити солдатам

у шедевральній броні для розвідників. Та й він повністю

відстрілявся лише з одним убитим. Вони заливали все ближчого

ворога дощем куль, бо так поводяться люди їхньої породи

в ситуаціях, навіть коли не мають найменших шансів. Та врешті-решт переможе все одно Ешфорд. Якби не емоційне

виснаження, Голден би зараз дратувався.

Раптом у шахті загорілися всі світлодіодки й залили їх білим

світлом. До них по коридору пливло двоє солдатів у крадених

скафандрах. Не встигнувши здивуватись, звідки світло, Голден

відчув під ногами якийсь сильний гуп. Відкрилася велика секція

внутрішньої обшивки шахти, і на гідравлічних кронштейнах

у неї виїхала резервна кабіна ліфта, сівши в замок на свої рейки.

Заблимали вогники на його панелі управління, поки відбувався

прогон системи. Тричі блимнув червоний вогник, і кабіна

шугнула вниз на велетенській швидкості.

Хуарес аж хекнув.

Коли кабіна резервного ліфта врізалася в застопорений

головний, здригнулася всі переділки так, що аж загуло в шоломі

у Голдена.

— Нічого собі, — присвиснула Кесс.

Корін перехилилася через край платформи й, зазирнувши

вниз, прокричала:

— Пішли нахрін! — пронеслося у вакуумі.

За кілька секунд із лючка відчиненої панелі вигулькнула

голова Наомі.

— Спрацювало? — помахала вона їм рукою.

У Голдена вже ніяких емоцій не лишилося:

— Мабуть.

— Броня досить міцна, — промовив Хуарес. — Могла вціліти.

Але на такій швидкості вміст скафандрів найпевніше

перетворився на рідину.

Наомі повернулася на платформу.

— Я не дружу зі зброєю, — немовби виправдалася вона перед

Хуаресом.

— Ні, — підняв руки, ніби