Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– Мій батько вбив головного, – Данило почав думати вголос, але не зміг уявити це наяву. – Якщо це так, чому батька випустили з в'язниці? Він зміг уникнути покарання... Як?

– Його життя вже покарало, нагородивши таким синочком, як ти, – підкреслив Менгеле. – В мого діда був старечий маразм, вік не дозволяв керувати належним чином. І я був би дуже щасливий, якби його чисто випадково не стало. А твій батько зробив мені послугу. З вдячності я витягнув його з в'язниці.

– Охрініти, – хрипким голосом вимовив Данило.

– Якщо це все, що ти хотів знати, можеш іти, – Анатолій Геннадійович вказав на двері.

Данило встав. Думками був ще в тій розмові, насилу розуміючи, що відбувається в цьому світі. І здавалося, постав його зараз перед поїздом, він би не відійшов.

– Думаю, чому ви з Поліною такі важливі для нас, ти й сам здогадався, – зупинив його Менгеле. – Так от, ви мені більше не потрібні. Експеримент закінчено, ви вільні.

159

Часу в Даші залишалося небагато – лише одна ампула. Пошук інформації теж сенсу не мав: і так відомо, що Павука попередила Ольга. Наостанок хотілося поглянути в очі зрадниці, яка не змогла стримати слово, таким чином підставивши не одну людину.

Даша залетіла до вчительської, де сиділи всі, хто так потрібен і головне – нікого зайвого. Спілкування людей Павука і Менгеле нікого не дивувало, на території школи навіть підозр не викликало. Стосунки між супротивниками складалися на вічних жартах і бесідах про погоду, але особливі цілі ніхто не зачіпав. Тому, якби Менгеле зайшов до них, то не здивувався б спілкуванню його дружини з колегами.

З уривків фраз Даша зрозуміла, що Артем переказує смерть Вадима, а вона своєю раптовою появою перервала на найцікавішому моменті.  

– Ольго Вікторівно, ви навіщо це зробили?! – процідила Даша. Звернулася особисто до неї, але чули всі. – Кілька днів не могли почекати?

– Дашо, вибач, – Ольга піднялася з-за столу і поправила рукава блузки. – Скоро він зрозуміє, що поїхали вони самі й в цьому ніхто не винен.

– І на це потрібен час! Якого в мене немає.

– Ви про що? – втрутився Максим, зі здивуванням спостерігаючи за подіями.

– І справді, про що?! – Даша зосередила погляд на подрузі, котра теж постраждала від балаканини Ольги. – Давай, Соню, розкажи, що ти чула, коли в шафі ховалася! Розкажи, як тебе Вадим знайшов і почав шантажувати. Все їм розкажи!

Цими словами вона тільки підігріла інтерес присутніх.

– Соню, що вона каже? – запитала Віра, прибравши стопку зошитів убік.

Соня неохоче підняла очі з телефону. Хотіла б вона зробити вигляд, що її тут немає, але Даша чомусь вирішила, що момент істини настав. Може, так навіть краще.

– Так, Менгеле вже давно дістався до Ігоря, – зізналася вона. – Вийшов на нього через бабку і Христину, яка його СНІДом заразила. Вони з самого початку були на боці Менгеле, я не могла розповісти вам раніше, бо Вадим знав, що я все чула, і якби вони зникли, то...

– Що? – прошепотіла Віра і піднялася. – В Ігоря СНІД?

– Пропоную на якийсь час забути про це, – попросила Ольга. – І його батькові це знати поки що не обов'язково. На тому складі було достатньо матеріалів, можливо, одного разу ми зможемо створити ліки, що очистять кров і зможуть вилікувати.

– Так, потім розберемося, – погодився Артем. – Зараз послухайте: Вадима більше немає, і вам нічого не загрожує. Треба було відразу про все розповісти, разом ми б щось придумали, і ніхто б не підставлявся.

– Ми боялися, – пояснила Даша.

Коли тема розмови змінилася, вона вийшла в коридор. Наче відчувала, що не треба поспішати. Незабаром її наздогнала Соня.

– Вони все знають? – приречено видала Даша.

– Так, Ольга сказала, що тебе Менгеле шантажує, щоб не лякалися, – пояснила Соня. – Але їй ти навіщо розповіла? Мене Вадим мало не прибив через злив інформації, думав, що я зрадник.

– Я їй нічого не говорила! – розлютилася Даша. – Ваш Менгеле при ній допит влаштував. Сам нас підставив, так і не дійшло, хто Павуку доносить.

– Може, так і планував? Раптом це перевірка?

– Сподіваюся, перевіряли тільки нас.

– До речі, я тобі завдання з хімії зробила, – згадала Соня. – Чекай.

Зникла в учительській і повернулася швидше, ніж Даша встигла порадіти подрузі-хіміку, а також біологу і багато чому іншому, в чому Соня так добре розбиралася.

– Ось, тримай.

Даша потягнулася за зошитом, і випадково зачепившись поглядом за зап'ястя подруги, побачила до болю знайомий шрам.

– Дякую, – Даша посміхнулася і ненароком запитала: – Що за бойове поранення? Нещасливе кохання? Коти?

Соня опустила очі, ніби якщо побачити подряпину, потрібна відповідь сама спаде на думку. Але побачила вона шрам Даші, котрий був так сильно схожий на її власний, та ще й у тому ж самому місці.

– Облиш, безглузда насправді історія, – Соня махнула рукою, зовсім не бажаючи розповідати, як Менгеле порізав їй вени й мало не заразив смертельним вірусом. – А в тебе?