Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

На поміч! Моя честь! Ріо-Крібі, я один! Бікобімбо[99]! Якби я перелічив свої титули, всі свої титули! вас більше не було б! ви із сорому крізь землю провалилися б! і сифоном по пиці! і макітри нема! я б усе погромив! ваш столик! разом з мармуром! я б усе ваше «Кафе дю коммерс» на друзки потрощив! лють покути! за лицемірство!.. Я людина з містиків, котрі не платять… Дарієві «невдячні» всюди!.. нічого не було б без Дарія! Торговці тютюном з Ножана-сюр-Ліс… мов грім небесний піднялися! вергають громи з вершин Суду!.. а ще недавно були б щасливі подавати на терасах… кельнерами… підмітальниками… мріяли продавати пилососи… стригти собак… а тепер, мов кузени Дожа, мила пані! Дивляться з підозрою… б'ють на сполох! загальний збір! біля міської вежі!… тисяча катів! Даріусові невдячні всюди!.. «Лицарі щирої дяки!»… О, то таємний і безжальний культ! Я знаю кар'єр біля Монтрея, де вони світять свої свічки… моляться опівночі… заклинають… знімають з Дарія покров… умиг!.. бюст… вусики… О, таємний і безжальний культ!.. Тамплієри пів століття!.. хай йому грець! я вам усе розкрив!.. не повернусь ніколи!.. так і буде!..

А може, все ж хоч одне коло?..

— Та вас на місці пошматують! ви ж, схоже, Атлантичний вал хоч трохи мурували… два-три аеродроми збудували… можете послатись на Лаваля… але нічого не продавали… і петицій не підписували? і у «цайтунґу» хоч яку статейку не надрукували? вас ніхто не захистить!

Я знаю, я знаю, що це — тюгукання, не раз спостерігав за ловами, коли ще бував «вершником»… ніхто не стане на захист оленя… що більше його шматують, то більша радість, що більше сотні гончих його рве, а серце ще живе й тріпоче, то більше чару! Ах, яка чудова агонія!..

— Чи зволите прийняти ногу, герцогине[100]? Для мене вся Європа — ліс і зграя ловчих… доказ: гляньте на ці стіни… Ці риданя!.. і сурми! а мені сміх! як загавкаю!.. галоп зіб'ю зі сліду… як заграю у ріжок… так! корови, ви мої, корови! схлипуй, мідь! Я б герцогинь підняв на роги! палити! дерти! так! каструлі! смоли! щоб кипіло! казани! усе!

— Цей криводух нас кривдить! Ріж його! на шматки! а потім хай висить, доки не позеленіє!

Я вас чую.

— Щоб було видно, як це стерво ще ворушиться!

Та ви не знаєте моєї вдачі! Я вам так швидко не позеленію!.. Недооцінюєте мої смикання!

Якось у лазареті інтерни жартували… просто так… але… молодість!.. Вони обстежували прохід, тобто анус… я просив промивання… ще й кровотеча… Насупилися…

— О, так це ж рак! Рак!

Перевіряли мою витримку.

Ні раз, ні два! палець у дупу! зачепив лайна! і їм мазнув на носа!

— Це у вас рак такий? пустуни! віслюни! а запах? чим пахне? sui generis? пелагра! сучі діти! пелагра!

Щоб знали!

А я ще видобуваю і їм під носа!.. а вони навтьоки!

Клініка, вона або є, або її нема! «санітари-душогуби!» Це я їх так називаю… Заскочити мене хотіли, знайшли вразливого! мене, уособлення лікарського мистецтва! послідовника доктора Фолле! Особистого учня Бруарделя, Шарко, Лаперсона…

Бузувірчики!

Замикають двері камери… кра-а-а! кра-а-к! кра-а-к!

Хоч когось у тюрмі побачили! а я лишаюся зі своїми феноменами, страйкарями харчу! Сцють і серуть собі в котелки… У Росію не хочуть вертатися… росіяни! Їм краще смерть! Отакі справи! А я, я хіба про Францію так мовлю?.. Ану ж, мерщій! Досить! Раз! два! три! уперед, локшино! мусять їсти! такий закон природи!.. а ні, то я їм швидко покажу!.. прив'яжуть, спутають і силоміць годуватимуть! Бо Батьківщина є і буде! Мішель Строгофф у «Шатле» як казав? «За Бога, за царя, за локшину!» Звучить ясно і високо! А оці, скуті і прибиті, я поверну їм смак до існування! і локшину у воду!.. мати, коли ми мешкали в пасажі Шуазель, як мене нею годувала!..

— Не їстимеш?.. не виростеш!.. і потиличника!.. Може, й цим по пиці дати? чи як?.. жалюгідні!.. таких уже не б'ють!..

А ті лікарчуки, що тут були у мене, отих не зайве і провчити!.. пихаті!.. хлопчаки!.. не знають свого фаху!.. є кривди, що мене лютять! засранці!.. пелагри мене вчити? Мене вчити? Боже мій! Боже!.. клініцисти! інтелектуальна еліта! зачіпають за саме живе! Це легко! Неуки! От у мене вчителі були!.. Мої навчителі!.. Я не прощаю непошани!.. у безодні занепаду що вам сто тисяч діамантів!.. арфа… тон… тонкощі… світло, що ти забрав із собою… сенс цього… того… тонкий нюанс, який вам розкрив померлий… і лишився без подяки… Живі завжди зневажені… сенс життя не зважений… як і мої найпотаємніші картання… Курсьяль… Фолле… Елізабета… Едіта… Жаніна[101]… це вам не сто років тюрми!.. Я таки потолоч… Навіть Жюль, який уже не хамелеон підступний і ядучий, я йому винен певну мудрість!.. дяку!.. Я заслужив лихі слова… немало напаплюжив! отакий попсуйко!.. Як іздаля Харон мене побачить: «Прийди!» гукне мені… і хлясь! по пиці… і повеслує!.. хлясь! ще раз!.. розплата за нехлюйство!.. Час поспішати, хай йому Стікс!.. Не хочу вмерти з тухлою душею!.. Мертвяк ніщо, а от невдячність — все!.. Мені б повагу повернути!.. самоповагу!.. а ще й пошану мені рівних!.. крісло в Академії!.. Хоч у якійсь!.. у будь-якій!.. посвячення!.. очищення!.. хай моя рідня спочила хоч трохи втішиться!.. я не так повівся!.. недопіклувався!.. і матір перш за все!.. нехай поставляться інакше!..

«Ти ба, він не такий уже й лихий!» вони промовлять… то інші — справжні покидьки!.. озлився від страждань… кислодушний мудрагель, дурисвіт… вибляк від біди…

До Пантеону? Добре! Даю згоду!.. офіційне вшанозавивання!.. за життя знечещеного! вулиця мого імені! авеню мого імені! Але стривайте! не мене одного!.. а за законом альтруїзму! вимагаю два мільйони вулиць із іменами двох мільйонів героїв чотирнадцятого!.. і щоб з веселими серцемоніями!.. Веселість — моя сила!.. Вони навіть у тюрмі збагнули: веселість — моя сила!.. хоч у камері, чи й у лазареті, мій фах і користь іншим — то веселість! у безодні занепаду… веселковість!.. променистість! Глибокодепресивці, самогубці, до мене!.. знов за їжу! хто на ладан дише!.. юшки, маргарину, оселедця! знову жеруть!.. метод переконання! Психогигичний! Скільки мав собак, котів, усього!.. як їх не