Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

насмішиш — не їстимуть… як люди… от звідси, чи не так, звідки я пишу, тут всі «засуджені на смерть»… Порядок невблаганний: щоб усі їли!.. Директор ніч не спить… тюремники очей не зводять… «У мить страти це має бути не скелет!»… Преса, судді, пастори… далебі!.. їх треба годувати!.. Громадська думка вимагає, аби були вгодовані!.. Я даю собі раду, даю… терпіння й історії… Три мушкетери!.. чарівні Три мушкетери!.. Сто разів переказував іншим!.. Німецькою говіркою спочатку… потім пантомімою… Є такі слова, вони усюди зрозумілі… Кардинал… Букінгем… д'Артаньян… Портос… ах, Портос!..

Та найзапекліше з найзахланнішими з-поміж цієї публіки — з абонентами морфію, кокаїну, етеру!.. то вже геть отупілі, здичавілі, збридлі… епілептики злочину!.. не люблять, хто смішки справляє… убити наміряються… хоч і мляві, але звідки стократ сили свій жбан у вас жбурнути! і дзень! на тисячу окрушин! на міліметр від голови!.. а потім самі себе під ковдрою шматують черепком!.. що роблять, як гадаєте?.. жили собі розпанахують!.. егоїсти щастя!.. Уся кров у сінник, як у губку!.. та врешті-решт, хіба це не моє ремесло?.. лікар, він і є лікар!.. виняткових заслуг не надбав, але пригнічені, зневірені — моє покликання!.. Утім, у мене інше є обдарування, так би мовити, особистий козир!.. так скроєна нервосистема, що як зимно, коли хапаю дрижаки, як усі, то я тоді сміюся!.. нічого не можу з собою вдіяти… глибоко притаманна диспозиція… без хизування… нікого не прагну здивувати, бо нíкого… бо тут самі «засуджені на смерть»… усі в окремих камерах… і тільки на десять хвилин щодня виводять у дворик заґратований згори… вертаєтесь до камери, я вам казав, сніговиком… потім годину треба, щоб відтанути… часом півтори… Ви скажете: сніг не завжди йде!.. як дощ у Руані, чи майже… краще відтавати… а от тремтіти, то я пирскаю… історія спада на думку… трушуся й користаюся! уявляю поворот сюжету!.. бурлескну ситуацію… якщо пирскаю загучно, з'являється тюремник, бо не любить, коли сміються… імітує жестами мій розстріл… «іди до сраки…» та я звик… замикає двері… він не розуміє «іди до сраки»… ще один плюс! втім, я чудово можу сміятися наодинці… навіть коли не дуже холодно… тільки завивальники дошкуляють… тхорячий виск ліворуч і праворуч!.. Та щойно запанує тиша, у мене миттю зроджується сюжет… я його відточую і сміюся… Якби вони не вили навкруги!.. я враз за дошку й за роботу! Пишу Феєрію, на яку ви всі накинетеся!.. бо ж, чи не так, все передбачено!.. друкарні, книгарні, гуртовики, кіоски!.. і гонорари наперед! я невблаганний! на смітник балачки!.. рублі чи долари, залежно від країни! Я хочу більше, ніж валюти переможців! О, ви побачите, як я заживу high life! побачите мій гардероб! і вишуканість крою! як у шаха! манікюр! Пірати все забрали, я вам казав, білизну, інструменти, нерухомість! Лють доби! Нехай Феєрія мерщій продасться! Я знову на коні! пробачте! оновлення! клопоти? дурнички! Усі заклякнуть з подиву! й підвестися не зможуть! і все моє кухняне начиння! салони і служниці, щоб двері відчиняли! і велосипед такий легкий, що сам покотиться, відчувши, що його зараз осідлають!.. марка «Імпондер»… невагомий… прудкіший, ніж Арлетта в спринті! побачите! Арлетта — сильфіда на велосипеді!.. Від церкви Трініте на Гірку: у сім порухів! бриз… вона! один лиш повів! промайнула! вже на підйомі!

От мені кажуть: у вас же буде авто! Ні! Авто неоковирне, черевате, майже катафалк! Не хочу катафалкувати! Невагомий! Мій велик! Усе! Виклик до хворого! Я вже лечу! рефлекс! литки! сталеві легені! Зціляю інших і зціляюсь сам! одним махом двох зайців! велопанацея! долаю ревматизм! не описати! несказанно! лікті, щиколотки, мов у лещатах, щоб змусити до зізнання… гірш, ніж несамовитий мордівник, що скліщує тобі коліна!.. А от спорт! Клац! Від свіжого повітря мені знову тридцять! я знову ентузіаст-чоловіколюбець!

Хоч і покручений життям, я ще добре виглядаю, ви тільки гляньте, практики! змолодження через завзяття! сила! реакція! шал! думка! серце! нове створіння!

Ви ж бачили на водах в Аксі, у Баньолі стариганів, їх пхають у візках, закутані уламки, артрит на милицях, покручені подагрою, зав'язані вузлами, смердять сечею, мордуються і стогнуть, акробати пекла із виряченими баньками химер готичного собору, бридкі від мук… Аж тут з'являється Святий Венсан де Поль, усе це бачить… «Геть, покручі! штовхає їх… усі у старостинець! Чорт забирай! мерщій! і щоб куріло!»

Такі от чудеса! либонь гадаєте, я містик, така пика! завзяття! мене не треба підганяти копняками! стрибатиму, мов жаба! Ви тільки ґрати заберіть!

— Бігом! Іржава скрипкá потворо!

Це я собою так керую.

Ентузіазм — це Бог у нас! Я сам — лиш шмат ентузіазму!

— О, та він забалакується, далебі!

Це ваше міркування.

— Я сам зціляюся, коли зціляю інших!

— Це марення облудне! Здається, його бачили в Ла Ное[102]!

— Вигадки! а ну ж бо! розкривайте карти! показуйте усе! щоб я краще пригадав, хто я?..

— Святий Венсан, це ж треба! з Кліші! це вам не міни строїти! той на галерах гарував! веслував щосили! друг! каторга — це не абищиця! друзяка! так! друзяка! ваша осоружна пика! от ваша делікатність! балакайте! Святий Венсан, любімо одне одного! ви все спаплюжили, звичайно! чуттєвість, хто б казав!.. тридцять шість тисяч свинарників, он де ваша сила! а ще й бійні!

Архангели вас бачать… стенають плечима… у них крила опускаються… У молитві прощення все прощається… вас знов пробачити?.. Та я вже все стер із пам'яті! Тоді докиньте лепту! І то добрячу!.. а там побачимо! Я уявляю, я забігаю наперед, скажімо, якщо я не помру тут у в'язниці… це буде надзвичайний фарт з моїм гнилим здоров'ям… виходжу на свободу… і до вас!.. перший же візит!.. ваша усмішка!.. і що ж ви робите? на канапі корчитесь зі зміху, вчепившись у Феєрією!.. видираючи сторінки!.. дуріючи від задоволення, перекидаєтеся, аж задихаєтеся…

— Рятуйте! Рятуйте!

Я залишаю вас із вашим нападом… харчанням… плазуванням… Дарма!.. Біжу до іншого… Чарівного створіння, рум'янця «жовтого карлика», наприклад, свого убивці-з-автоматом-під-дверима…

Одне лише запитання.

— Ну що, знайшов, де сквер Жюно, малюче? брехло!

І по пиці!

Уся розмова.

Я виношую плани, це для підтримки духу, але якщо геть осліпну, тоді звиняйте! Зашморгнуся і повисну! Так і знайте! Розплющу очі