Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти страшенно тремтиш, ходімо до будинку.
Я слухняно слідую за Денисом. Обережно взявши мене під рукою, він веде мене до вітальні, ненадовго залишає сидіти одну на довгому дивані з яскраво-червоною обшивкою, а тоді повертається з великим горням гарячого трав’яного чаю.
Тим часом, мої думки невтомно крутяться довкола особи Володимира. Судячи з усього, цей чоловік робив з нами з Анею збочені речі. Не залишається сумнівів, що він ще той садист. Від самої думки про те, що цього дня доведеться знову зустрітися з ним, мене починає ще більше теліпати.
— То що сталося, Алісо? Не мовчи, будь ласка, скажи хоч щось.
Дивлюсь на Дениса та не знаю, як розповісти йому про те, що я згадала. Урешті-решт, Володимир є його батьком, тому нелегко буде прийняти таку потворну правду.
Щоб ще трохи відтягнути момент відкриття істини, починаю пити чай.
У голові несподівано спалахує усвідомлення того, що в спогаді ми з Анею весь час говорили «вони». Це означає, що нас мучили як мінімум двоє людей…
— Ти можеш довіритися мені, — продовжує спонукати мене до розмови Дениса.
Та його слова мають просто дивовижний ефект — вони викликають пробудження ще одного спогаду. Я вже чула від нього те саме.
Ми знаходилися в спальні. Оголена та прикута наручниками до билець ліжка, я з жахом дивилася, як він зі знущальною посмішкою наближається до мене.
— Це був ти… — усвідомлюю я.
Піддавшись інстинктам, вскакую з місця, проте ноги відмовляються слухатися та змушують мене впасти прямо на підлогу. Перед очима все пливе. І як би я не старалася чіплятися за свідомість, вона все-таки залишає мене. Я повертаюсь назад у темряву.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко», після закриття браузера.