Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Саме цей овал і випромінював хвилі потойбічної енергії, міцні й безупинні. Тож не було нічого дивного в залізних смутах на дверях, у розвішаних по стінах блискучих срібних оберегах.
Подібні обереги звисали й зі стелі, погойдуючись у потоках повітря, — ці потоки збурювались, коли зачинялися двері, — й тихо та мелодійно передзвонюючись; цей звук нагадував мені далекий дитячий сміх.
— Її звали Джесіка, — пояснив Локвуд. Він пройшов повз нас, і я побачила, що він дістає з кишені темні окуляри — їх він зазвичай надягав, коли треба було захистити очі від яскравих плям примарного світла. Він надяг окуляри й провадив: — Вона була старша за мене на шість років. їй було п'ятнадцять, коли це сталось. І сталось це саме тут.
Він говорив так спокійно, ніби це було для нього буденною справою — стояти з нами в темряві, розповідати про свою давно померлу сестру перед її Смертним Вогнем, на тлі психічного відлуння тієї події. Потім Локвуд підійшов до ліжка і обережно, щоб не торкнутися сяйва, відгорнув покривало з матраца. На матраці була широка темна пляма — поверхню матерії немовби обпекло кислотою.
Я придивилась. Ні, то була не кислота. Мені краще знати, які бувають опіки від ектоплазми.
Тільки зараз я відчула, що вчепилась у Джорджеву руку міцніше, ніж дотепер.
—Тобі не боляче, Джордже? — запитала я.
— Ні. Так само, як було.
— Гаразд, — проте відпустити його я так і не змогла.
— Це сталося давно, — пояснював далі Локвуд. — За прадавніх. можна сказати, часів. Мені було лише дев’ять років. Проте я вирішив, що повинен розповісти про це вам обом. Зрештою, ви тут живете.
Я ледве змусила себе заговорити:
— То це... Джесіка?
—Так.
—Твоя сестра?
—Так.
— А що з нею сталося?
Локвуд знову розгорнув покривало на ліжку:
— Дотик лривида.
— Привида? Звідки він узявся?
— З горщика, — нарочито спокійно відповів Локвуд. Темні окуляри ховали його очі, й прочитати щось на його обличчі було неможливо. — Ти ж знаєш оцей мотлох, що залишився від моїх батьків? Усі ці пастки на привидів по стінах? Мої батьки були дослідники. Вивчали легенди про надприродні явища в культурах різних народів. Більша частина їхньої колекції — просто сміття: церемоніальні головні убори й таке інше. Проте виявилось, що серед них є справді небезпечні речі. Ті. які роблять те. що їм приписують. Наприклад, той горщик. Він, здається, був звідкілясь з Індонезії. Моя сестра перебирала артефакти в одному з ящиків. Дістала звідти горщик і... і впустила його. Горщик розбився, й з нього вискочив привид. І вбив її.
— Локвуде... Мені так жаль...
— Дякую. Я ж казав, що це давня історія.
Мені важко було зосередитись на будь-чому, крім Локвудо- вих слів. Хіба що на отому шаленому потойбічному сяйві. Проте все ж таки я помітила, що в кімнаті, крім ліжка, є шафа й два комоди, а ще — коробки та ящики, зіставлені біля стін, часто-густо по три-чотири один на одному. А ще всюди стояли вази й слоїки з букетами сухої лаванди: її солодкавий, трохи терпкий аромат наповнював усю кімнату. Було так незвично відчувати цей запах у нашому домі — особливо коли згадати, що поряд була Джорджева спальня; він лише додавав відчуття фантастичності того, що тут відбувається.
Я знову хитнула головою. Сестра. У Локвуда була сестра. Вона померла в цій самісінькій кімнаті.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.