Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Ця мана йшла безпосередньо від Ладії, яка, за її власними словами, була не надто вправна в цьому, але наймання фахівця могло коштувати більше, ніж вдасться заробити на половині монстрів, спійманих у підземеллі. А так витрати тільки на матеріали й кілька днів напруженої роботи, яка з моєю допомогою стала трішечки легшою, адже приборкувачці було не потрібно розсіювати увагу, а точніше концентрацію, на кілька тонких магічних маніпуляцій.

Десь за годину до призначеного Тарою часу, приборкувачка відклала останній підготовлений кристал і солодко потягнулася. Я ж встав і трохи розробив їй плечі, на що не дістав жодної краплі невдоволення. Мене складно назвати майстром масажу, але й загальних знань, зібраних із курсу першої допомоги та довідника з мануальної терапії з тюремної бібліотеки, цілком вистачило, щоб розім’яти затерплі м’язи.

– Спасибі, – подякувала мені Ладія за послугу, після чого ми повернулися до торгової зали. – Пора б переодягатися і рухатися на зустріч… Так розумію в тебе крім цього нічого немає, – приборкувачка скептично обвела поглядом мій базовий комплект одягу.

– Не до моди було.

– Гаразд тоді замовимо за тебе слівце перед Веро́нікою, може, і підбере тобі що-небудь пристойне. Ходімо, – із цими словами Ладія демонстративно пропустила мене вперед і зачинила вхідні двері.

До майстерні швачки ми дісталися швидко, чого не скажеш про те, скільки пішло часу на підбір пристойного парадного костюма. Очікувано – жодних смокінгів чи інших звичних речей із реального світу, тільки ельфійські багатошарові напівхалати із широким поясом – тільки хардкор. Добре, хоч штани і взуття із чудернацькими назвами були порівняно нормальні. Якби не системна функція миттєвого екіпірування, я б не взявся сповивати себе в це, хоча помічниця Веро́ніки спочатку поривалася допомогти.

Мій варіант халата був витриманий у зелено-коричнево-білих тонах без широких рукавів, які теж мали свою назву. Загалом більшу частину «цікавої» інформації я пропускав повз вуха, але те, з яким ентузіазмом одна з працівниць описувала кожен елемент одягу, змушувало хоча б вдавати, що слухаю.

Не можна не зазначити продуманість конструкції одягу. Варто тільки зняти верхні два шари, поміняти пояс і черевики, і ти отримуєш пристойний повсякденний одяг: у міру зручний, нежаркий, але в умовах бою все-таки непрактичний.

Щойно дівчата закінчили переодягатися, я міг оцінити жіночий бік ельфійської моди. Ладія змінила вільне вбрання на темно-синю сукню з V-подібним декольте майже до живота, обрамлене візерунком, вишитим золотою ниткою, довгими рукавами з вирізом на плечах і спідницею до підлоги. Також додалося золотих прикрас у вигляді кулона, каблучки на лівій руці та сережки в правому вусі. На тлі темної шкіри вони дуже виділялися, підкреслюючи, як оправа, красу дівчини. Уперше я бачив її з розпущеним волоссям, звільненим від полону двох кіс і зібраним у просту зачіску. Коли вибилося одне пасмо, вона спритно здула його, повертаючи на належне місце.

Ритуальний візерунок, що встиг стати для мене звичним, зник, поступившись місцем макіяжу, який складався із цілком звичних тіней і губної помади фіолетових відтінків. Без надужиття́, адже в місцевих мало не поголовно ідеальна шкіра (в ельфів усіх мастей уже точно), яку, якщо й може щось заплямувати, то точно щось круте́ і смертельне для звичайної людини.

[Задіяно знання «Культура дроу (Незвичайне)»!]

[Традиційна парадна сукня незаміжньої дроу високого статусу.]

Веро́ніка, у порівнянні із дроу, була прикладом скромності, обравши просту блакитну сукню під саме горло без плечей і декольте, що залишала руки і горішню частину спини неприкритими. Десь позаду спідниці до колін пробивався хисткий хвіст зі срібною кільцевою прикрасою, що поєднується з парадом шпильок у волоссі, який обрамляє великі вуха. Макіяж на шерстці не відзначився, та й не особливо він їй потрібен, з огляду на величезні бурштинові оченята, у яких легко можна потонути.

Чого й варто було очікувати від майстра своєї справи: у стилі вона розуміється, як ніхто інший.

– Прекрасно виглядаєте, – щось я зачастив із компліментами дівчатам.

– Спасибоньки! – відповіла Ладія, тоді як Веро́ніка лише кивнула і трохи всміхнулася. Водночас хвіст став поводитися ще неспокійніше.

– Останній штрих, – поманила мене господиня майстерні, – присядь.

Мініатюрна дівчина дістала із сумочки широку білу пов’язку з вишитою золотою восьмикутною зіркою з одного боку і, коли я опустився до прийнятного для крихітки рівня, акуратно натягнула мені на голову. Цей невеликий аксесуар повністю відкривав мій лоб і підкреслював довгі ельфійські вуха, які зазвичай трохи прикриті волоссям. Після підтвердження згоди на екіпірування, вона встала мов влита, а Веро́ніка кивнула, досягнувши бажаного результату.

– Ось тепер ти справжній ельфійський джентльмен. Це подарунок, тому можеш залишити собі. Якщо надумаєш після зустрічі купити цей комплект, поступлюся за хорошою ціною, – дівчина анітрохи не сумнівалася, що її пропозиція мене зацікавить.

– Я подумаю.

– Що ж, – грюкнувши руками, Ладія привернула нашу увагу, – побачимося на зустрічі, пішли Веро́ніка, – підхопивши подругу під руку (радше крило), вона поспішила піти.

– Я думав, ми підемо разом? – не бачив я сенсу розділятися.

– Ех, Фоксе, не розумієш ти жіноче серце, – хмикнула приборкувачка й театрально розвела руками. – До початку більше години, як думаєш, навіщо Тара зменшила свій час на підготовку і збирається зустрітися з тобою заздалегідь?

– Боялася, що я її зганьблю і хотіла проконтролювати мій зовнішній вигляд? – вкрай серйозно відповів я, але, побачивши роздратування на обличчі дроу й дуже виразне закочування очей у виконанні Веро́ніки, підняв руки в примирливому жесті. – Жартую-жартую, не потрібно так на мене дивитися. Побачимося на місці і спасибі, що допомогли з одягом.