Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Зокрема, процеси глобалізації привели до розуміння необхідності формування єдиного європейського соціально-­економічного і політичного простору на основі демократичних цінностей та прогресивних моделей розвитку. Попри всі внутрішні суперечності, європейські інтеграційні процеси утворили потужне ядро динамічного поступального розвитку, до якого дедалі більш тяжіють краї­ни — сусіди ЄС.

Але ті ж самі процеси стимулюють зростання ліній напруженості у регіонах європейського оточення, які можна позначити як простір глобалізаційної невизначеності, простір, де поглиблюються суперечності між усталеними і застарілими формами соціально-­економічного і політичного життя та більш досконалими сучасними моделями їх організації, побудованими на демократичних і ліберальних цінностях.

Продовжує поглиблюватися розкол світу на два простори, один з яких більш-­менш успішно модернізується і рухається великими кроками вперед, а в іншому, де сучасний прогрес не має значних досягнень, панують бідність та відсталість. Дивергенція між ними значною мірою пояснює поляризацію світової системи на зону відносного миру, стабільності й процвітання та зону хаосу, нестабільності й економічної стагнації. Власне, існування останнього простору і живить моделі політичного мислення, притаманні минулому століттю.

Боротьба за ресурси, які становили один з головних мотивів традиційної геополітики, втрачає сенс, коли ці ресурси можна придбати на вільному ринку. Вирішальним ресурсом, головною рушійною силою прогресивного розвитку стають інформація, виробництво і використання знань. Завдяки новітнім технологіям, очікуваний у перспективі кількох десятиліть перехід економіки і транспорту на екологічно чисті джерела енергії дасть змогу зовсім відмовитися від споживання нафти та атомної енергетики. Як наслідок, краї­ни, що будують уявлення про власну могутність на основі постачання ресурсів, дуже скоро чекає велике розчарування.

Локальні конфлікти, що виникають на етнічному або міжконфесійному ґрунті, не могли б набути загрозливих масштабів без постійної зовнішньої підтримки. Місцевий сепаратизм, який стає знаряддям імперської політики зовнішніх сил, перетворюється на один із провідних чинників продукування та підтримки нестабільності. Невирішеність конфліктних ситуацій, їх штучне «заморожування», постійна ескалація напруженості обумовлює посилення інших загроз. Водночас геополітичне мислення, орієнтоване на посилення впливів власної держави шляхом дестабілізації сусідніх країн, може отримати і зворотну реакцію, оскільки хаос має тенденцію до розповсюдження у максимально можливому просторі.

Відповідно до цих тенденцій формуються стратегічні уявлення про бажаний світовий порядок як усталену і внормовану систему відносин та поведінки держав, в якій сила має бути підпорядкована праву, тобто систему, де будь-­які аспекти взаємин, включно із силовими, мають регулюватися певними, цілком прозорими й визначеними нормами.

Необхідною умовою збереження світового порядку є підтримання міжнародної безпеки і стабільності. У реаліях сучасного світу зберігається потреба протидії негативним наслідкам суперечливих світових процесів, загостренню міждержавних суперечностей, врегулювання конфліктних ситуацій тощо. Націо­нального рівня безпеки недостатньо для попередження і подолання сучасних загроз.

Це вимагає вдосконалення міжнародних механізмів боротьби із сучасними загрозами, включаючи за певних умов і зовнішнє збройне втручання. Але якщо у форматі геополітичної парадигми таке втручання було обумовлене інтересами та бажаннями великої держави, яка наводила «порядок» у власній сфері впливів, то глобалізаційний підхід побудований переважно на міркуваннях щодо захисту прав людини і спирається на діючі міжнародні правові механізми.

Ізоляціонізм та різноманітні форми його прояву, такі як автаркія, класичні форми нейтралітету, відмова від адекватних дій щодо зовнішньої агресії і від урахування небезпеки певних внутрішньополітичних процесів у сусідніх краї­нах, є невиправданими у форматі глобалізаційної парадигми і з погляду власних націо­нальних інтересів. Такі форми приховування та уникнення загроз в умовах глобалізованого світу не лише не забезпечують надійного захисту від них, а й створюють додаткові проб­леми. Однак саме цими мотивами керуються певні політичні сили в європейських краї­нах, намагаючись якнайкраще ізолювати себе від проб­лем навколишнього світу задля власного комфорту.

Крім необхідності пошуку колективних форм гарантування безпеки на глобальному рівні, сучасний світ накладає на всіх його суб’єктів і особливу відповідальність. Ігнорування негативних та загрозливих тенденцій, що відбуваються в одному регіоні, рано чи пізно, але неминуче призводить до виникнення цих процесів біля власних кордонів або безпосередньо в краї­ні. Тож сучасна держава, яка прагне називатися відповідальною, не може уникати викликів глобалізованого світу, прикриваючись тими або іншими причинами — географічними, політичними, економічними, а має сприймати їх і знаходити адекватні відповіді.

Можна слушно й аргументовано піддавати критиці загальну зовнішньополітичну концепцію Б. Обами, побудовану на «перезавантаженні відносин» із ключовими силами у світовій політиці. На думку багатьох політичних аналітиків, на сьогодні така політика не виправдала покладених на неї сподівань. Але не можна не визнати, що ця модель більше відповідає настановам стратегічного мислення, що закладені у глобалізаційній парадигмі.

Політичні аналітики та діячі часто нарікають на прорахунки політики США у Сирії та недостатньо ефективну, на їх погляд, протидію російській агресії проти нашої держави. Однак слід визнати, що обрані США та європейськими партнерами засоби стримування агресора у вигляді економічних санкцій та дипломатичної ізоляції видаються більш прийнятними у реаліях сучасного світу, ніж грубе силове втручання, хоча останнє й може бути більш ефективним у короткому часі.

Примітка

[1] Щодо назви війни РФ в Украї­ні див.: Racz A. Russia’s Hybrid War in Ukraine: Breaking the Enemy’s Ability to Resist. Filia Report, 43 / The Finnish Institute of International Affairs. — Helsinki, 2015. — P.40—44.

[2] Див., наприклад: Renz B., Smith H. Russia and Hybrid Warfare: Going beyond the Label. Report 1/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://vnk.fi/en/government-­s-­analysis-­assessment-­and-­research-­activities

[3] Hunter E., Permik P. The Challenges of Hybrid Warfare [Електронний ресурс] / International Centre for Defence and Security, Analisis. —Tallinn, 2015. — Режим доступу : http://www.icds.ee

[4] Неклеса А. Гадкие лебеди. О гибридной войне, сложном мире и чёрных лебедях над Донбассом /ИНТЕЛРОС/СИНЛА №3. — М. : ИНТЕЛРОС—Интеллектуальная Россия, 2015. — С. 4.

[5] Див. Palmer, D. A. R. Back to the Future? Russia’s hybrid warfare, revolutions in military affairs, and Cold War compa­risons // Research Paper (Research Division — NATO Defense College, Rome). — October 2015. — № 120. — Р. 3—4.

[6] Див. Pustorino P., Venturi P. NATO’S Evolution: from Conventional to Hybrid Warfare // Anno Accademico (Siena Un.). — 2014/2015. — P. 134—135.

Розділ 3. Сфери гібридної війни

За загальною редакцією Яблонського В.М.

АВТОРИ: Войтовський К.Є. (3.1), Зубченко С.О. (3.1), Кисельов С.С. (3.1), Місюра А.О. (3.1), Резнікова О.О. (3.1), Черненко Т.В. (3.1), Розумний М.М. (3.2), Базилюк Я.Б. (3.3), Шаров О.М. (3.3), Суходоля О.М. (3.4), Михайличенко К.М. (3.5), Ожеван