Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Це поширена помилка — розпочинати війну з дій

та чекати катастроф,

щоб згодом обговорити причини.

Фукідід, грецький філософ

3.1. Радикалізація світобуття

У 2015 р. засновник Microsoft Білл Гейтс сформулював дев’ять причин, чому на даний момент світ є кращим і безпечнішим для життя людини, ніж за весь час існування людства. Серед цих причин — зокрема, уповільнення темпів зростання населення, суттєве скорочення рівня бідності у світі (вдвічі порівняно з 1990 р., особливо в Китаї), зниження рівня смертності (у т. ч. дитячої) тощо[1].

Утім, це оптимістичне світосприйняття базується виключно на раціо­нальних чинниках — економічних, соціальних, демографічних. Але ці чинники не можуть пояснити ані сплеск релігійного радикалізму й екстремізму протягом останніх років, ані зростання привабливості тероризму як методу впливу особи чи групи осіб на державну і міжнародну політику, ані повернення окремих великих держав до класичної парадигми реалізму, до намагання діяти з позиції сили, спроб закритися від впливів зовнішнього світу.

Причини цих тенденцій виходять за межі соціально-­економічно-­демографічного дискурсу. Хоч і пов’язані з ним — зокрема, з глобалізацією, що посилює конкуренцію як між економіками, так і між культурами, релігіями. Із нерівномірністю розвитку, що стає дедалі більш очевидною через тіснішу комунікацію суспільств, країн, економік, культур. У свою чергу, глобалізація та нерівномірність розвитку не тільки ведуть до прогресу, але й породжують несприйняття, бажання протидіяти.

Стрімке зростання населення світу (з 1987 по 2016 рр. його чисельність збільшилася з 5 млрд до 7,3 млрд осіб), за концепцією академіка С. Капіци, привело до прискорення історичного часу[2]. Кількість подій, що відбуваються у світі за одиницю часу, зараз незрівнянно вища, ніж навіть 30—40 років тому. Держави просто не в змозі, попри все бажання окремих осіб, повноцінно контролювати і впливати на цей величезний обсяг подій.

Значний вплив на ситуацію мають також розвиток технологій і комунікацій. Розвиток технологій спричиняє надзвичайне посилення ролі індивіда як актора міжнародних відносин. У свою чергу, розвиток комунікацій створює безпрецедентні можливості для пропаганди й поширення інформації — як за швидкістю донесення, так і за можливою територією поширення.

Як влучно зазначав професор політології Університету Вашингтона Дж. Розенау, якщо в попередні століття порядок денний міжнародних відносин визначали «солдат» і «дипломат», то нині його формують «турист» (у теперішніх реаліях — мігрант) і «терорист»[3].

За даними шведської Uppsala Conflict Data Program[4], протягом останніх десятиліть конфлікти, війни всередині країн (зокрема, за участі терористичних організацій) за кількістю і масштабами явно перевищували війни між суверенними державами. Що теж підтверджує зростання ваги недержавних акторів міжнародних відносин. Утім, як свідчить приклад війни на Донбасі, окремі, в т. ч. великі, держави самі часто створюють такі «внутрішні» конфлікти, підтримують терористичні групи і використовують їх у своїх націо­нальних інтересах.

Різке зростання кількості акторів, не переобтяжених почуттям відповідальності (причому тут ідеться й про індивідів, і про організації, і про держави) призводить до різкого зниження рівня передбачуваності і сталості (sustainability) всієї системи міжнародних відносин.

Загалом, брак відповідальності — не тільки за власні дії, а й за існування всієї системи — це ключова на сьогодні проб­лема міжнародних відносин. Цей брак відповідальності ми спостерігаємо навіть у провідних світових гравців. США намагаються перекласти частину відповідальності на регіональних гравців, особливо в такому вибухонебезпечному регіоні, як Близький Схід. Росія прагне переглянути правила гри і позиціонувати себе як глобального актора через створення нових та ескалацію діючих військових конфліктів. Китай готовий діяти одноосібно у зоні своїх особ­ливих інтересів, зокрема у Південно-­Китайському морі. Євросоюз занадто переобтяжений власними економічними, політичними і міграційними проб­лемами, аби відігравати активну роль у вирішенні конфліктів (зокрема, війна в Сирії), які й створюють ці проб­леми.

Важкі часи породжують небезпеку простих рішень. Так, міжвоєнні десятиліття з їх економічними потрясіннями та порушенням політичної рівноваги сил стали періодом розквіту комуністичних, фашистських, націонал-­соціалістичних рухів; зараз економічні, міграційні проб­леми Європейського континенту призводять до зростання популярності радикальних, популістських рухів і партій. «Альтернатива для Німеччини» має всі шанси не просто стати парламентською партією на наступних виборах 2017 р., але й забезпечити не менше 10—15 % місць у Бундестазі. «Націо­нальний фронт» Марі Ле Пен отримав близько третини голосів у першому турі минулих місцевих виборів у Франції. Ліворадикали з партії «Сіріза» продовжують рухати Грецію до економічної прірви. Невипадково Російська Федерація активно співпрацює (у т. ч. фінансово) з багатьма з цих партій і рухів — і з лівими, і з правими. Адже вони руйнують Європей­ський Союз ізсередини.

Міжнародна система, побудована на правилах (rules-­based), дедалі більше рухається в бік хаосу і домінування сили. І глобальними руйнівниками цієї системи, побудованої на правилах, виступають як окремі держави, передусім Російська Федерація, так і міжнародний тероризм. Ці два різних актора міжнародних відносин хоч і мають різні цілі, різну картину світобудови, але борються проти спільного ворога — західної цивілізації, і працюють на взаємне посилення. Прикладами такої успішної «співпраці» стала війна в Сирії, яку Росія максимально використала проти Євросоюзу, ослабивши його потужними міграційними проб­лемами і сплеском тероризму.

Складається парадоксальна ситуація, коли вороги західної цивілізації (Російська Федерація, ІДІЛ) використовують її надбання — як технологічні, так і ціннісно-­інституційні (свобода слова, вибори, свобода пересування) — для її руйнування.

Є велика спокуса пояснити сьогоднішню радикалізацію світобуття «зіткненням цивілізацій» за концепцією С. Гантінгтона[5]. Мовляв, різниця в ціннісних орієнтирах робить конфлікти західної, православної, ісламської, китайської цивілізацій неминучими. Втім, цей підхід є і небезпечним, і неспроможним, оскільки, він, по-­перше, де-­факто стверджує, що ціннісні орієнтації різних цивілізацій побудовані здебільшого на релігійному ґрунті, і таких універсальних цінностей, як життя людини, її права і свободи, просто не існує. По-­друге, цей підхід дещо консервує картину світобуття — ним неможливо пояснити, наприклад, європеїзацію Туреччини за часів М. Ататюрка, китайське економічне диво Ден Сяопіна, засноване на постулатах західної ринкової економіки, або успішне поєднання західних та ісламських цінностей в окремих краї­нах мусульманського світу — наприклад, у Малайзії чи Об’єднаних Арабських Еміратах.

Радикалізм і екстремізм. Кризові явища у соціально-­економічній, політичній, гуманітарній сферах, посилені низкою суперечностей у між­етнічних та міжрелігійних відносинах, призвели до значної радикалізації суспільних настроїв, що стало підґрунтям трансформації процесів радикалізації у безпосередню загрозу зростання тероризму у світових масштабах, враховуючи значну відкритість кордонів та стрімке зростання технічних можливостей в інформаційному просторі.

Можна впевнено констатувати, що вагомий внесок у підвищення градуса загальносвітової радикалізації та посилення загрози тероризму додала розв’язана керівництвом Російської Федерації гібридна війна проти Украї­ни. Грубе порушення міжнародного права країною, що має один із найбільших ядерних потенціалів у світі, створило умови до зміни світової безпекової архітектури, що існувала до 2014 р. Водночас