Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Повітря над Замежжям, що ще нещодавно було важким від темряви та гниття, почало повільно змінюватися. Похмура, гнітюча атмосфера поступово світлішала. Сірі хмари, що століттями висіли над цим краєм, рідшали, відкриваючи прогалини для неба. Відчуття зла, що пронизувало кожен камінь і кожне дерево, слабшало, відступаючи, немов відступає приплив.
І тоді, з глибини Вічного Жорнила, з тієї чорної пащі, що поглинула Калену, з'явилося світло. Слабке спочатку, воно поступово ставало яскравішим, пульсуючим, сповненим чистої, живої енергії. У супроводі цього сяйва, Калена вийшла з Жорнила. Вона була виснажена, її обличчя було блідим, але її очі, хоч і втомлені, сяяли неймовірною силою та спокоєм. Вона була жива.
З кожним її кроком темрява відступала. Тумани розсіювалися, спотворені рослини починали зеленіти, а земля, що була мертвою, немов вдихнула нове життя. Світ починав відновлюватися. І раптом, немов на знак її перемоги, сонячні промені пробилися крізь хмари, заливаючи Замежжя золотим світлом, якого тут не бачили століттями. Це було не просто сонце, це був новий світанок.
На краю безодні, де Калена увійшла у Жорнило, її чекав Кай. Він стояв там, вірний своїй обіцянці, його обличчя було вкрите пилом і сльозами, що застигли на щоках. Його погляд був незмінно прикутий до входу, де вона зникла. І коли він побачив її, живу, що вийшла зі світлом, його серце забилося з неймовірною силою.
Полегшення, таке всеосяжне, що аж перехопило дихання, наповнило його. За ним слідувала надія, що охопила його, як теплий промінь сонця. А потім – чиста, безмежна любов, що пронизувала кожну клітинку його єства.
Кай не вагався ані секунди. Він кинувся до Калени, його ноги несли його, немов на крилах. Вона зробила кілька кроків назустріч, її власні сили вже зраджували. Їхні тіла зіткнулися у міцних обіймах. Це було емоційне возз'єднання, сповнене тисячі невисловлених слів. Він притиснув її до себе, вдихаючи запах її волосся, відчуваючи тепло її тіла, переконуючись, що вона справжня. Калена уткнулася обличчям у його груди, відчуваючи його сильне серцебиття, його руки, що міцно тримали її. Вони були вдома. І світ був врятований.