Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Після виснажливої, але переможнної битви за Авенвуд, тіло колишнього Старійшини Елвіна, спотвореного темрявою, розсипалося на порох. З його зникненням, останній опір Гарлінгів згас, і їхні спотворені форми також почали розчинятися в повітрі. Перемога була їхньою, але Калена відчувала, що це лише початок. Звільнення Авенвуда було лише першим кроком. Тепер, коли шлях був відкритий, вона розуміла, що їм потрібно дістатися до самого кореня проблеми.
Вхід до Вічного Жорнила, що століттями був прихований і запечатаний, тепер був оголений. Це було місце, звідки виходила вся темрява, що спотворила їхній світ. Калена відчувала його присутність – холодну, зловісну, але водночас дивно магнетичну. Вона розуміла, що перемоги над зовнішніми ворогами недостатньо. Поки джерело темряви існує, вона завжди знаходитиме новий шлях до їхнього світу.
"Я маю увійти", – сказала Калена, її голос був спокійним, але сповненим непохитної рішучості. – "Я маю очистити джерело темряви. Лише так ми зможемо зупинити її назавжди".
Кай і Райан слухали її. Обличчя Кая скривилося від болю. "Ні, Калено! Це надто небезпечно! Ніхто не повертався звідти живим!" – його голос був сповнений відчаю. Він намагався її відмовити, його очі благали. Він щойно знайшов її, щойно відчував смак перемоги, і тепер мав знову її втратити.
Але вона наполягала. "Іншого вибору немає, Каю. Якщо я не зроблю цього, темрява повернеться. Це мій шлях, мій Дар, моя відповідальність". Вона відчувала цю місію всією своєю сутністю. Це був її особистий виклик, її самопожертва заради світлого майбутнього.
Райан, мудрий і спокійний, поклав руку на плече Калени. "Ти знаєш, що робити, дитя", – сказав він. – "Дар чистий у твоїх руках. Не дай темряві спокусити тебе. Не піддавайся страху. Будь світлом". Він дав їй останні настанови – нагадав про медитацію, про важливість концентрації, про те, як використовувати свій Дар не для руйнування, а для очищення.
Охоплена страхом, що пронизав її до кісток, але водночас сповнена непохитної рішучості та готовності до самопожертви, Калена зробила крок до входу. Кай супроводжував її. Вони йшли поруч, їхні руки були міцно стиснуті. Повітря навколо них ставало дедалі холоднішим, а тиша – важчою.
Біля самого входу, що зяяв чорною пащею, вони зупинилися. Їхнє прощання було наповнене ніжністю і страхом втратити одне одного. Кай обійняв її міцно, немов намагаючись втримати. "Повертайся до мене, Калено", – прошепотів він, його голос ламався. – "Я буду чекати. Скільки б не знадобилося, я буду чекати на тебе".
Калена підняла на нього очі, що були сповнені любові та обіцянки. "Я повернуся, Каю", – пообіцяла вона, її голос був тихим, але твердим. Вона ніжно торкнулася його щоки, а потім, зробивши глибокий вдих, відпустила його руку і ступила у темряву Вічного Жорнила. Кай дивився їй услід, доки її силует не розчинився в пітьмі. Він знав, що тепер доля світу лежала на її плечах. І він буде чекати.