Читати книгу - "Твори. Том 1"

Незабаром з’явився барон з Жюльєном. Увійшовши в гемну кімнату, він одразу подзвонив і закричав:

— Швидше, швидше вогню. Тут так сумно!

Потім він сів коло каміна. І поки його мокре взуття парувало біля вогню і висохлі шматочки грязюки відвалювалися від підошов, він весело потирав руки:

— Я гадаю, що буде мороз, небо на півночі прояснилося, до того ж сьогодні повний місяць; вночі добре приморозить.

Потім він обернувся до дочки:

— Ну що, дитино, чи ти задоволена, що повернулась на батьківщину, до свого дому, до своїх старих?

Це просте питання зворушило Жанну. З повними сліз очима вона швидко пригорнулась до батька і, ніби перепрошуючи, поривчасто його поцілувала, та, хоч як хотілось їй бути веселою, вона почувала себе знесиленою від журби. Згадувала, з якою радістю ждала зустрічі з батьками, і дивувалася тій байдужості, що паралізувала її ніжність; так буває, коли багато думаєш про людей, яких любиш і з якими розлучився; втративши звичку щоденно бачитися з ними, почуваєш себе чужим при зустрічі, поки спільне життя не відновить старих зв’язків.

Обідали довго; розмов майже не було. Жюльєн, здавалося, забув про свою дружину.

Після обіду Жанна задрімала у вітальні коло каміна навпроти матусі, яка зовсім заснула. Розбуркана на хвилину голосами чоловіків, що сперечались про щось, вона питала себе крізь сон, невже й її захопить ця похмура й безперервна летаргія буденності?

Полум’я каміна, вдень слабке й червонясте, ожило, затріскотіло, стало яскравим, почало розкидати несподівано великі плями світла на вилинялу обшивку крісел, на Лисицю та Журавля, на меланхолійну Чаплю, на Бабку та Мурашку.

Барон з усмішкою наблизився до каміна і, простягти розтулені пальці до палаючих головешок, промовив:

— А гарно сьогодні горить. Морозить, дітки, морозить!

Потім він поклав руку на плече Жанні і додав, показуючи на вогонь:

— Бачиш, дитинко, ось що найкраще над усе на світі — вогнище, вогнище з рідною сім’єю навколо. Ніщо інше не може зрівнятися з цим… Але час лягати. Ви, мабуть, втомилися, дітки?

Піднявшись у свою кімнату, молода жінка запитала себе, чому ці двоє повернень до того самого любого їй місця могли бути такі неоднакові; чому це вона почувала себе такою знеможеною; чому цей будинок, цей любий рідний край, все, від чого тремтіло досі її серце, зараз справляє на неї таке тяжке враження?

Але раптом погляд її спинився на годиннику. Маленька бджілка, як завжди, хутко і невпинно пурхала то праворуч, то ліворуч над позолоченими квітками. Захоплена поривом несподіваної ніжності, Жанна розчулилася до сліз, дивлячись на цю маленьку механічну істоту, що відлічувала їй час і билася, як живе серце.

Вона не була, звичайно, так зворушена, коли обнімала батька й матір. Серце має свої незбагненні для розуму таємниці.

Вперше після заміжжя вона залишилася в ліжку сама. Жюльєн, посилаючись на втому, зайняв другу кімнату. А втім, вони ще раніше домовилися, що кожне з них матиме свою окрему кімнату.

Довго не могла Жанна заснути. їй було дивно не почувати поруч другого тіла, було незвично спати на самоті, і турбував рвучкий північний вітер, що шалено бився на даху.

Вона прокинулася вранці від яскравого світла, що ніби кров’ю заливало її ліжко; а шибки її вікон, розмальовані інеем, були червоні, наче палав увесь обрій.

Загорнувшись у широкий пеньюар, вона підбігла до вікна і швидко розчинила його.

Крижаний вітер, свіжий і колючий, увірвався в кімнату і обпік її таким лютим холодом, що з очей аж сльози потекли. А з-за дерев, серед почервонілого неба, з’явився великий сонячний диск, блискучий та роздутий, як обличчя п'яниці.

Укрита білим інеєм, тверда та суха тепер земля дзвеніла під ногами робітників ферми. Всі віти тополь, на яких ще залишалося листя, оголилися за одну ніч; а за степом простяглася довга зеленувата смуга хвиль, помережана білими борознами.

Платан і липа швидко роздягалися під поривами вітру. З кожним подихом крижаного вихру ціла хмара листя розліталась, як зграя пташок. Жанна вдяглася, вийшла і, щоб чимось зайнятися, пішла відвідати фермерів.

Мартени сплеснули руками, а хазяйка розцілувала її в обидві щоки; потім її примусили випити чарку абрикосової наливки, і вона пішла до другої ферми. Кульяри теж сплеснули руками, хазяйка ткнулася губами в її вухо, довелось випити чарку смородинівки.

Потім Жанна вернулась додому снідати.

І день минув так само, як і вчора, тільки він був холодний, а не вогкий. І наступні дні тижня були подібні до цих двох; і всі тижні місяця були подібні до першого.

Але потроху туга її за далекими краями зменшилася. Звичка огорнула її життя покорою, як деякі води відкладають на всьому шар вапна. В серці її знову заворушилася цікавість до безлічі різних дрібниць буденного життя, прагнення простих і звичайних щоденних занять. Якась задумлива меланхолія, якесь невиразне розчарування в житті опанували її душу. Чого їй бракувало? Чого вона бажала? Вона й сама не знала цього. В ній зовсім не було потягу ні до світського життя, ні до веселих розваг, ні до можливих утіх; та й яких утіх? Наче старі вилинялі від часу крісла у вітальні, все помалу знебарвлювалося в її очах, все стиралось, набирало блідих, тьмяних відтінків.

Взаємини її з Жюльєном цілком змінилися. Після повернення з весільної подорожі він здавався зовсім іншим, ніби актор, що, скінчивши свою роль, знов прибрав свого звичайного вигляду. Він майже не звертав на неї уваги, навіть майже не розмовляв з нею. Раптом зникли всі сліди його кохання; і рідко коли заходив він уночі до її спальні.

Він узяв на себе керування всім маєтком і будинком, переглядав рахунки, зменшував витрати, дошкуляв селянам і, набувши вигляду справжнього дворянина-фермера, втратив той блиск і елегантність, що були в ньому до одруження.

Він не вилазив зі старої, вкритої плямами оксамитної мисливської куртки з мідними гудзиками, яку знайшов у своїй ще парубоцькій шафі. З недбалістю, характерною для людей, яким вже не треба подобатись, він перестав навіть голитися, і його довга, погано підстрижена борода страшенно його спотворювала.

Він не дбав уже і про свої руки і щоденно випивав після кожної їди чотири-п’ять чарок коньяку.

Жанна спробувала було звернутись до нього з ніжним докором, але він грубо відповів:

— Дай мені спокій, чуєші — і вона не наважувалась більше давати йому поради.

Вона примирилася з цими змінами так легко, що сама з цього дивувалася. Він став чужим для неї, душа і серце його були для неї закриті. Вона часто думала про це, питаючи себе, як це так