Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Звернемося до іншого міфічного персонажа — Прометея. Читач бачить, що ми беремо не все поспіль, а найважливіші міфи Греції, що розповідають про найвеличніших героїв та богів.

Прометей — це грішник (згадаймо Каїна). Наперекір Зевсу він дав людям вогонь. І не тільки. «Прометей ніби розкрив людям очі й вуха, навчив людей бачити, чути й розуміти все навколо. Він показав людям схід і захід, навчив їх рахувати, писати й читати, дав силу пам'яті, якої люди раніше не мали. Власними руками Прометей запряг у ярмо дикого бика, а в колісницю — гірського коня… Він навчив людей добувати… мідь і залізо, срібло й золото. Він відкрив людям цілющі трави, вдихнув у людей волю, сміливість, надію, самопожертву» [Мифы Древней Греции. — К., 1993. — С. 14].

Але це саме те, чого вчили людей прибулі до них арії! Це подвиги Рами, майже достоту описані в північних легендах! Де вчив людей Прометей? На півночі! «…Сидів Прометей на високій скелі й дивився на людей. Падав білий холодний сніг, його підхоплював пронизливий вітер… Посинілі від холоду люди повзли до своїх печер, притискаючи до себе задубілими руками дітей. Хто не встигав доповзти, падав, замерзав. І холодний, байдужий сніг покривав нерухомі фігури» [Мифы Древней Греции. — К., 1993. — С. 13].

Давньогрецький Прометей — це і є арійський аватар Рама: Prometheus (грец.) — Рама-вчитель. А де був Рама-вчитель, до якої скелі прикований? Зі школи знаємо: на Чорноморському узбережжі Кавказу. А хто його врятував? Аполлон — бог Сонця (грецька назва арійського бога Мітри).

Є така північна легенда (відомий український фольклорист Я. Головацький подав її як давньогерманську). В ній говориться, що найважливішим із жіночих імен у праслов'ян було Дівонія (або Дана, Діана). Від нього — назви рік Дністер, Двіна, Дунай. І саму Слов'янщину, або Скіфію, на півночі Європи називали Дівою, або Дівонією (звідси германський Магдебург — місто Діви). Греки взяли богиню Діану (вона ж Артеміда) й Аполлона з країни скіфів-аріїв [Див.: Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія. — К, 1991.—С. 37].

Або взяти безсмертні твори Гомера — «Іліаду» й «Одіссею», їх потрібно розглядати разом. По-перше, Гомер — слово санскритське: пастух (го — корова, мер — людина). А в Біблії Гомер — старший син Яфета, засновник славного пастушачого народу кіммерійців, який прийшов у Припонтиду й заснував знамениту Трипільську культуру [Див.: Библейская энциклопедия. — М., 1996. — С. 169].

По-друге, серед спеціалістів сталою є думка, що ніякого сліпого співця Гомера не було. «Іліада» й «Одіссея» — це зібрання й переробка дуже давніх переказів Північного Причорномор'я — фольклору нашої землі. Це ніби сни народу, предки якого прийшли до Малої Азії та на береги Егейського моря з півночі, заснували Трою, зруйновану потім ахейцями за настановою Єгипту. І структура творів Гомера аналогічна структурі сну людини. Коли вона засинає, свідомість спочатку працює вільно (людина спокійно згадує нещодавні події свого життя). А «Іліада» — це і є спогади народу про реальні й недавні події своєї історії (Троя). Згодом у процесі сну відключається свідомість і включається підсвідомість. У картині сну з'являються «фантастичні» елементи. Реальність змішується з фантасмагорією. Це вже «Одіссея». Її події розгортаються в Понті Евксинському та на його берегах (звідти прийшли праотці троянців).

А Еней — єдиний з вождів, хто вийшов живим із троянського побоїща? Куди він тікає? На північ, до своїх. А хто приходив на допомогу троянцям? Амазонки — легендарні дочки скіфських степів.

Подібний коментар античних міфів та інших джерел можна було б продовжувати до безкінечності (я, наприклад, нічого не сказав про походження наших прямих предків — борисфенітів, «суміші» греків із Мілета та місцевих праслов'ян, про багато інших подій історії, що відображені в писаннях і розповідях давніх греків). Але думаю, що й цього достатньо. Хочу лише звернутися до фахівців-істориків: не бійтеся «міфологізації», підберіть золото істини, яке ми топчемо, не розуміючи, що в нас лежить під ногами.

КІЛЬКА ПІДСУМКОВИХ ЗАУВАЖЕНЬ

Той, хто має очі, побачить. Біблія

Таким чином лише священні першокниги (Біблія, Авеста, Рігведа), прадавні літературні джерела (Махабхарата, Велесова книга, Пісні птаха Гамаюн та ін.), арійські, східні, античні, слов'янські легенди, перекази дають нам змогу «вибудувати» великий прадавній світ з його багатотисячолітньою арійською таємницею.

У пошуках відповіді на сакраментальне питання: хто такі арії, звідки вони, куди йшли, куди поділися, ми кожного разу мали змогу переконатися, що саме на землях України відбувалися події світового значення, вершилася духовна історія людства.

Справа в тому, що земля України поєднала в собі усі три гілки великого північного народу, що жив ще до Потопу в країні Арктиді, за хребтами Рифейськими. Його представників називали аріями, чи оріями тому, що їх головна роль (вселенська місія) зводилася, насамперед, до передачі приреченим на відсталість «аборигенам» північної півкулі тогочасних інтелектуальних і духовних надбань, зокрема технологи орного землеробства з використанням такого реманенту, як плуг, ярмо (упряж волів), борона…

Першими Північна Припонтида прийняла племена Ювала, котрі спустилися через українські землі на самий південь Європи, переважно на Балкани і заклали підвалини великої античної культури. В Припонтиді залишилась «пам'ять» Ювала, відображена в численних античних міфах. І не лише пам'ять, а й залишки самого арійського народу — загадкові анти.

І сюди ж, на нашу землю, в VI тисячолітті до н. е. прийшли загони головної арійської гілки — народ Тувала на чолі з великим Рамою, який заснував тут першу післяпотопну хліборобську цивілізацію.

З кінця III тисячоліття до н. е. «заговорило» Семиріччя, яке стало могутнім арійським казаном, де «виварювалися» не тільки потомки народу Ювала (перших арійських племен, котрі спустилися на південь Уралу, на землі нинішнього Казахстану, в Індію, Іран), а й послідовники Рами, які у свій час (VI тисячолітті) прийшли із заходу і створили в районі Гімалаїв могутню країну Куш. Саме з цього східного казана нові арійські хвилі розходилися на південь і південний схід Азії, на Кавказ. У Північну Припонтиду арії прийшли ніби у свій край обітований, спричинивши тут новий потужний сплеск матеріальної і духовної культури Трипілля, розквіт Оратанії на широких просторах Придніпров'я і Придністров'я. Тепер уже звідси, із земель Північної Припонтиди йшов арійський вплив і арійська землеробська технологія по всіх яфетичних землях.

Нарешті хотів би звернути увагу й на те, що «нетутешні знання» аріїв, їх новаторська хліборобська доктрина, яка родилася на землях України, не тільки давали змогу одержувати велику кількість продуктів харчування і таким чином вирішувати продовольчу проблему післяпотопних народів. Створювалися сприятливі умови для