Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Дозволю собі виокремити лише її основні ознаки:

Наявність хоча б кількох міст, що мали дво- і триповерхові будівлі, колоцентричні вулиці і площу (із святилищем) у центрі, а також населення до 10 тисяч чоловік. Такі міста виконували роль культових центрів, були пристановищем для населення на період ворожого нападу. Вони уособлюють насамперед Андронівську і Трипільську культури.

Гончарне виробництво з використанням спеціальних печей довжиною десятки метрів, масове виробництво різноманітної продукції, у т. ч. для продажу.

Створення і використання у побуті високохудожніх виробів (переважно з кераміки і золота).

Утримування «професійного» війська — бойових дружин. Воїни тут звільнялися від інших занять, крім військової справи.

Спорядження (причому не епізодичне) військових експедицій у різні регіони (Кавказ, Близький Схід, Індію, Скандинавію та ін.).

Наявність алфавіту, котрий згодом став основою для створення деяких древніх алфавітів, зокрема, фінікійського і давньогрецького, а також інших видів писемності (рунічного, вузликового письма тощо).

Будівництво могутніх захисних валів (переважно на землях Північної Припонтиди). Вони будувалися у кілька рядів і сягали висоти 10 метрів, а довжини — кілька десятків кілометрів. Звичайно, такі об'єкти виконували насамперед фортифікаційні функції, хоча мали й символічне значення. Вони слугували своєрідними знаками, котрими цивілізований світ відмежовувався від нецивілізованого, дикого.

8. Існування релігії Откровения і, по суті, єдинобожжя. Адже саме у понтійському регіоні бере початок так звана «епоха Рода» — верховного божества, котре згодом почали називати Сварог — Бог-Отець, творець Всесвіту. Язичництво:

поклоніння силам природи, багатобожжя прийшло на терени України лише після занепаду Трипілля.

Важливо наголосити, що в Аратті-Трипіллі домінувало єдинобожжя і практично не було культу ідолів і людського жертвопринесення. У Семиріччі панували мітраїстські і тенгріанські (від бога Тенгрі) вірування, які також ґрунтувалися на єдинобожжі.

9. Наявність у Північній Припонтиді і Семиріччі правлячої та військової еліти, перших паростків державності нового типу — військової демократії, чого не було в Єгипті і Дворіччі.

Хоча наведені вище цивілізаційні характеристики (критерії) стосуються лише доіндоєвропейського періоду розвитку понтійського регіону, Закавказзя та Центральної Азії, який хронологічно охоплює VIII–III тисячоліття до н. е. (з кінця періоду мезинецької культури і до занепаду Семиріччя і Трипілля), їх вкрай важливо враховувати при формуванні нової парадигми історії людства взагалі та історії Русі-України зокрема.

ЩО ЗНАЛИ І ЧОМУ ВЧИЛИ АРІЇ

Мир затушил свет истинного знания. Письма махатмы

ПАРАДОКСИ ІСТОРІЇ НАУКИ

…Вражає повний збіг стародавньої дедукції і сучасного наукового досвіду.

С. Вавілов

Багато розповідав Гуру і про знання древніх: — Аріїв можна вважати за вчителів людства, «божих наставників», як писала Олена Блаватська. Нині дуже важко відокремити суто арійські знання від загальнолюдських знань і досвіду. Арії — люди «нетутешніх» знань — поповнювали свій духовний та інтелектуальний потенціал не лише за рахунок власного досвіду, а й інтелектуальних скарбів минулих цивілізацій, Космосу, священних текстів тисячолітньої давнини. Звідси й головна сенсація історії науки і техніки — виявлені суперзнання і супертехнології прадавніх народів деякого мірою можуть лише прогнозуватися сучасною наукою. Цей факт ще не з'ясований як слід вашого раціональною наукою та її «генералами». Постає парадоксальне питання: чи не зведеться подальший науковий прогрес людства до творчого освоєння інтелектуального і духовного потенціалу далекого минулого? І хто запрограмував цей незбагненний коловорот?

Інтелектуальне буття людства є найбільш загадковим, просякнутим інформаційними парадоксами, хоча й відзначеними багатьма авторами, але ще не осмисленими і як слід не витлумаченими. І якщо історик Дж. Агассі сумно констатує, що «…вивчення історії науки перебуває нині у плачевному стані», то це пояснюється не браком позитивних знань у цій галузі, а неможливістю звести кінці з кінцями.

Назвемо лише три парадокси, котрі заводять у глухий кут істориків науки. Перший: чим більше відомостей ми дістаємо про генезис наших сучасних знань, тим більше з'ясовується, що вони (в усякому разі основна їх частина) сягають своїм корінням глибин тисячоліть і зникають у мороці бронзового віку і неоліту. Перед здивованим сучасником людство постає більш «старим» і мудрим, ніж це здавалося зовсім недавно. От і виходить, що розумовий розвиток людства — від часів Арістотеля і до наших днів — це багато в чому повторення шляху, що його вже хтось здолав. Виходить, мав рацію Платон: людство справді мовби пригадує те, про що вже колись знало, але призабуло.

Другий парадокс, тісно пов'язаний з першим, полягає у відшукуванні нових фактів, що свідчать про наявність у найдавніших народів таких знань і цілих теоретичних систем, котрі не можна вважати правомірними я точки зору особливостей тієї епохи, тодішнього рівня технологічного і соціально-економічного розвитку людства. Нагромаджується дедалі більше інформаційних феноменів давнини, котрі сприймаються сучасниками як якесь «диво», «надзнання», здобуте не з власного досвіду, а з комунікації десь ззовні. Звідки?

Третій парадокс, мабуть, найдивовижніший: чим більше піднімається завіса над інтелектуальним потенціалом супер-давніх цивілізацій, тим чіткіше окреслюються риси… наших майбутніх знань. З пітьми віків ми черпаємо для себе перспективні ідеї, що несуть переворот у сучасне світосприйняття.

Та звернімося до фактів. При цьому заради істини поставимо себе у найжорсткіші рамки: по-перше, відкинемо поки що найбільш «підозрілі», а проте такі явища, з приводу яких сперечаються спеціалісти і які підкріплюють впевненість прибічників відвідання Землі інопланетянами (скафандроподібні зображення, Баальбекська веранда в Лівані, «аеронавігаційіні» знаки в Перу, «ракета» з Паленке, карта турецького адмірала XVI століття, «зліт ракети» на гобелені Ш. Лебрена та багато інших). По-друге, виключимо з розгляду дані технологічного досліду, інформацію суто прикладного характеру, вважаючи, що багатотисячолітній досвід міг випадково привести людей до унікальних відкриттів, що мають практичне значення.

У даному випадку ми беремо до уваги точку зору деяких істориків (М. Коростовцева, А. Монгайта та ін.), хоч і не цілком її поділяємо. На нашу думку, припустити, що, наприклад, технологію порошкової металургії відкрито випадково (нею користувалися в Індії 10–12 тисяч років тому), так само важко, як і припустити, що мавпа за необмежено великого перебору клавішів рояля випадково зіграє сонату Бетховена. Навіть для нашого часу ця технологія все ще вважається технологією прийдешнього. По-третє, залишимо поки що поза увагою ідейно-філософські та художні феномени, котрі не можна витлумачити однозначно. Розглядатимемо тільки раціональні знання теоретичного плану, що не допускають однозначного трактування.

Ці парадокси можна зняти, лише припустивши, що народи не «самостійно» накопичували власний інтелектуальний потенціал, а їм хтось приніс знання досить високого рівня.

ЧИ МОГЛА ЗА ЧАСІВ ТУТАНХАМОНА ЗАСВІТИТИСЯ ЕЛЕКТРИЧНА ЛАМПОЧКА?

Платон зводить матерію до математичних форм, що робить сучасна і тим