Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

Тюлі-Кос уже добре довідався, хто такий паша Сулейка і кого йому треба. Однак треба було щось робити.

Відпочивши, Мустафа встав, пішов лісом і незабаром дійшов до якогось хутора. Тут він купив коня, сів на його і пустив його по дорозі. Незабаром кінь довіз його в якесь місто. Мустафа почував себе зле і тому став розпитуватись, чи немає тут порядного лікаря. Йому порадили звернутись до одного старого, досвідченого лікаря. Мустафа негайно поїхав до його.

Показавши йому декілька червінців, він став просити його дати такого питва, після якого людина зразу могла б заснути, наче вмерти.

- Чи є таке у вас, пане лікарю, питво?

- Є,- відповів лікар.

- А чи немає у вас чогось іншого, що могло б такий сон у людини розвіяти, щоб людина прокинулась і зовсім була здоровою?

- І таке є,- відповів лікар.

- То нате вам жменю червінців, а видайте мені цих ліків.

- Будь ласка,- сказав лікар, і дав дві якісь пляшечки.

Мустафа подякував, сховав їх у кишеню і вийшов із хати. Потім він купив величезну сиву бороду, чорну мантію, декілька лікарських речей, сів на осла і поїхав знову до Тюлі-Коса. Він був певен, що тепер його уже ніхто не пізнає. Справді, в величезній бороді, в чорній мантії, обвішаній пляшечками, коробочками й іншими речами, він так скидався на подорожуючого лікаря, що ледве сам себе міг пізнати.

Осел був не дуже ледачий і досить-таки швидко довіз його до Тюлі-Коса. Хтось вибіг із брами і спитав Мустафу - чого йому треба.

- Піди до свого господаря,- відповів Мустафа,- і скажи, що славетний лікар Хакаманкабудибаба хоче його бачити.

Тюлі-Кос зрадів, що біля його брами стоїть славетний лікар з таким надзвичайним прізвищем, і запросив його до себе. Тюлі-Кос порадився з лікарем і доручив йому лічити всіх його невольниць. Мустафа був на сьомому небі. «Ось-ось,- думав він,- я угледжу дорогу сестру і свою молоду Зораїду». Серце у його билося, як пташка в клітці, коли він ішов за Тюлі-Косом в сераль 5 але в світлиці в ту хвилину нікого не було.

- Халибаба, чи як там тебе звати, шановний лікарю,- звернувся Тюлі-Кос до Мустафи,- ось у це віконце в стіні кожна невольниця просуне свою руку, і ти зможеш по ній узнати - чи здорова вона, чи хвора.

Мустафа на хвилину замислився, йому хотілось побачити Фатьму і Зораїду, щоб переговорити з ними, а тут цей старий дурень заважає. Мустафа хотів уже просити в його дозволу оглянути невольниць, як оглядають звичайно лікарі, але Тюлі-Кос вийняв із кишені папір і став викликати невольниць. Кожна невольниця, почувши своє ім’я, підходила до віконця і висовувала свою руку, а лікар брав її, замислювався на хвилину і говорив: «Здорова!» Аж ось Тюлі-Кос вигукує: «Фатьма!» і маленька рука висовується з віконця. Мустафа схопив руку, подержав її і, киваючи головою, сказав:

- Недужа! Зовсім слаба! Боюсь, щоб чого-небудь з нею не сталося!

Тюлі-Кос страшенно схвилювався і став просити лікаря дати їй яких-небудь ліків. Мустафа пішов у другу кімнату і на шматочку папірця написав:

«Фатьмо! Я спасу тебе, коли ти згодишся після одного питва умерти днів на два або й на три. Потім я дам тобі других ліків, і ти станеш знову живою. Умовимося так: коли ти скажеш, що це питво не допомогло, то я уже знатиму, що ти згоджуєшся».

Написавши, він вернувся в ту кімнату, де ждав його Тюлі-Кос, і разом з пляшкою звичайної води, просунув у віконце папірця.

Хвороба Фатьми дуже схвилювала Тюлі-Коса, і він попросив Мустафу кинути роботу і піти з ним побалакати. Вийшовши з кімнати, Тюлі-Кос сказав:

- Халибабо, скажи мені справді: яка хвороба у моєї невольниці?

Хакаманкабудибаба, глибоко зітхнувши, відповів:

- Ох, пане господарю, пане господарю! Лихоманка у неї, та така лихоманка, що може трясти тіло, а витрясти душу... Погано, пане господарю, зовсім пагано.

Тюлі-Кос розгнівався:

- Що ти там мелеш своїм дурним язиком? Я за неї заплатив дві тисячі червінців, а ти кажеш, що вона може вмерти, наче якась корова. Та цього бути не може! Хай тільки умре, побачимо, чи довго і тобі, собаці, доведеться прожити після неї!

Мустафа зрозумів, що пожартував він не дуже дотепно, тому поспішив заспокоїти Тюлі-Коса.

- Та хіба я кажу, що вона умре? Може вмерти, а може й ні. Я навіть певен, що вона останеться живою. Звичайно, лихоманка - лихоманка, але хіба вона страшна? Я навіть думаю, що ця хвороба для Фатьми піде на користь!

- Ну, дивись, Хакамдабабельдо! - спокійним голосом сказав Тюлі-Кос.- Ти думаєш, що я пошкодую заплатити тобі за працю декілька червінців? Ого! Ти мене не знаєш!

- Ну, коли так,- крикнув лікар,- то я дав їй таких ліків, що вона видужає не тільки від лихоманки, а й від усього іншого! От побачиш!

- Будь ласка, будь ласка! - став просити Тюлі-Кос, стискуючи руку.

В цю хвилину ввійшов чорний невольник і сповістив, що питво Фатьмі не допомогло.

«Значить, вона згодна!» - ледве не крикнув Мустафа.

- Так,- кажеш,- не допомогли ліки? Дивно! А, власне, вони і не могли допомогти, і їх можна було б і не давати, особливо в той час, коли є це чудесне питво. Однеси, будь ласка,- сказав Мустафа,- цю пляшечку Фатьмі і скажи їй, щоб вона випила цю воду, їй полегшає.

Невольник пішов до Фатьми, а Мустафа сказав Тюлі-Косу, що він зараз піде шукати цілющих трав, і вийшов з кімнати. Через декілька хвилин він був уже біля моря. Знявши мантію, він кинув її у воду, а сам сховавсь у кущах. Коли стало темно, Мустафа обережно виліз із кущів, оглянувся і пішов на кладовище.

«Як же себе почуває Фатьма? Що з Тюлі-Косом сталося?» - думав він, ідучи.

А Тюлі-Косу давно вже сказали, що Фатьма зовсім занедужала, лежить нерухомо і ледве дихає. Тюлі-Кос захвилювався і послав невольників шукати лікаря. Невольники вернулися і сказали господарю, що лікар утонув, що вони на власні очі бачили, як гойдалась його мантія на морі, як часом виринала із хвиль його довга борода. Тюлі,