BooksUkraine.com » Класика » Гауф. Переклади, Олександр Олесь 📚 - Українською

Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

156
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гауф. Переклади" автора Олександр Олесь. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 30
Перейти на сторінку:
як божевільний, бігав із кімнати в кімнату, бився головою об стіну, рвав на собі бороду. Але все сталося так, як і мусило статися. Фатьма умерла. Тюлі-Кос звелів її негайно покласти в труну і однести на кладовище. Труну принесли і поставили на землю, а потім викопали могилу. В цю хвилину щось збоку застогнало, заохало і так страшно заклацало зубами, що всі на смерть перелякались і повтікали з кладовища. Мустафа, ледве стримуючись від сміху, підійшов до домовини і засвітив лампу. Вийняв він пляшку з живою водою і заглянув у труну.

Уявіть же його здивування, коли він угледів не Фатьму, а якусь невідому дівчину! Спочатку він не знав що робити, але згодом, заспокоївшись, він влив декілька крапель живої води в уста дівчини. Вона зітхнула, глянула і ніяк не могла опам’ятатися. Нарешті вона згадала попереднє, швидко встала із труни і кинулась до ніг Мустафи.

- Чим я можу віддячити тобі, добрий парубче, що ти визволив мене, бідну невольницю, з неволі? - крикнула вона, заливаючись слізьми.

- Ні, скажи ти мені,- перебив її Мустафа, як це ти лежиш у труні замість моєї сестри Фатьми?

Та здивовано глянула на нього:

- Ну, тепер для мене все ясно,- відповіла дівчина.- А раніше я ніяк не могла зрозуміти - звідки мені випало таке щастя. Як і твою сестру, мене теж звуть Фатьмою.

Тоді Мустафа став розпитувати про свою сестру і Зораїду. Виявилось, що дівчина їх добре знає, але Тюлі-Кос дав їм другі ім’я. Фатьму називає він Мірзою, а Зораїду - Нурмачаль.

- Ну, не сумуй, парубче,- сказала дівчина,- я допоможу тобі спасти двох невольниць, і я знаю, як це зробити. Хоч я тільки п’ять місяців була у неволі, але я добре помітила на подвір’ї колодязь. Сам Тюлі-Кос колись, хвастаючись, розказав мені, що вода тече в нього із струменя по великій підземній канаві, обшитій дошками. Коли б, звичайно, не було страшно, то можна б було влізти в колодязь і вільно пройти по канаві до самого струменя. Але під землею темно і ходити дуже страшно. Далі Тюлі-Кос похвастався, що все це він сам вигадав. З того часу я тільки і думала про те, щоб утекти з неволі. Ходім, парубче, до струменя, я покажу тобі підземний хід. Через нього ти можеш непомітно пройти на подвір’я Тюлі-Коса, а звідти - в сераль. Однак тобі слід узяти з собою двох-трьох товаришів, щоб управитись з вартовими.

Мустафа згадав, що колись отаман розбійників Орбазан обіцяв йому в лиху годину стати в пригоді. На Орбазана була уся надія. Тому Мустафа найняв кімнату в місті для Фатьми, а сам пішов туди, де зустрівся з Орбазаном. Зрадів він, коли угледів, що розбійничий табір нікуди не рушив, а курінь отамана стоїть на тому ж самому місці. Орбазан здивувався, коли побачив перед собою Мустафу, і по-товариськи привітав його. Довго він вислуховував Мустафу, сміявся, коли той розказував про лікаря Хакаманкабудибабу, і сердився, почувши про злий намір карлика.

Вранці були осідлані коні, скочили на них отаман з Мустафою і троє добре озброєних розбійників, скочили, ударили коней і вихором понеслися в те місто, де покинув Мустафа Фатьму. Вночі, разом з нею, вони були уже біля струменя і їм дівчина говорила:

- Глядіть же, коли вилізете з колодязя, то ліворуч і праворуч стоятимуть дві вежі. Від правої вежі за шостими дверима живуть Фатьма і Зораїда під доглядом двох чорних невольників.

- Рушаймо! - сказав отаман і сховався під землею.

Через півгодини вони були вже на подвір’ї і тихо про щось радились.

- Чекай,- сказав Орбазан,- шості двері. А оці замуровані чи рахувала Фатьма?

- Мені здається, рахувала,- відповів Мустафа.- Чому б їй не рахувати цих дверей?

- А тому, що вони замуровані,- сказав якийсь розбійник.

Та Орбазан думав недовго.

- Мій добрий меч відчинить мені будь-які двері! - крикнув він і пішов до шостих дверей.

Одчинивши двері, вони побачили шістьох чорних невольників, що лежали на підлозі і солодко спали. Вони хотіли уже повертати назад, бачачи, що вони попали не туди, куди було треба, але хтось підвівся в кутку і став кричати не своїм голосом:

- Рятуйте, рятуйте!

Це був карлик із табору Орбазана. Не встигли невольники прийти до пам’яті, як Орбазан кинувся на нього, заткнув йому рота і зв’язав руки. Потім він кинувся до рабів і допоміг Мустафі перев’язати їх. Погрожуючи мечем, Орбазан спитав:

- Кажіть, де Нурмачаль і Мірза!

- В сусідній кімнаті,- тремтячим голосом прошепотіли невольники.

Справді, в сусідній кімнаті були Фатьма і Зораїда. Взявши нашвидку найкоштовніші речі, вони пішли за Мустафою. Обидва розбійники радили Орбазанові скористуватись випадком і не вертатись з порожніми руками додому, але Орбазан заборонив їм і сказав:

- Не треба! Хай люде не говорять, що Орбазан, як злодій, залазить в чужі оселі, щоб покрасти золото!

Коли всі вони були уже в безпечному місці, дві недавніх невольниці хотіли упасти перед Орбазаном, щоб подякувати його, але Орбазан порадив їм не гаяти часу, боячись, що Тюлі-Кос може погнатись за ними.

Через декілька днів вони були уже дома. Старий батько ледве не зомлів від радості, угледівши знову живими та здоровими дочку з сином. На бенкеті Мустафа довго розповідав гостям про свої пригоди, а гості, дивуючись, тільки кивали головами та хвалили його та прекрасне серце розбійника. Коли Мустафа скінчив розказувати, батько встав, узяв за руку Зораїду, підвів її до Мустафи і голосно сказав:

- Знімаю з тебе свої прокльони, і хай ця дівчина буде для тебе нагородою за всі твої страждання! Хай усі батьки мають таких синів, як ти!

 

ЯК ЛАБАКАН ПЕРЕОДЯГСЯ ПРИНЦОМ…

 

 

Жив собі та був собі кравець Лабакан. Дуже гарний кравець. Науку свою він пройшов у найкращого кравця Олександрії. Та й як же чудово шив Лабакан! Що не дайте йому, то він так вам пошиє, що і очей не одірвеш.

А вже такий роботящий був, що годі й казати!

Бувало, з ранку до вечора сидить за роботою і не помічає, що голка розпеклась, аж почервоніла, а нитки курять димом. Робити так робити! Але іноді, несподівано, він клав голку набік,

1 ... 24 25 26 ... 30
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гауф. Переклади, Олександр Олесь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"