Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

БАТЬКО: Вони тіко на те й чекають!

Очікування.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Він наплете дурниць, бо в нього дурнуватий вигляд.

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Він мудро мовить — гляньте, який у нього мудрий вигляд.

Очікування.

ГЕНРИК (поволі):

Направду

Не знаю, що мені казати,

Та миттю я про це дізнаюся по тому,

Як промовлю.

ПЕРША ГРУПА: Чудова думка!

ДРУГА ГРУПА: Думка ідіота!

ГЕНРИК (замислено):

Хай я дурний, а все ж таки

Щось мудре мушу мовити...

УСІ: Оце вже зізнання...

ГЕНРИК (щиро):

І знову моє слово

Предивно набирає сили,

Коли я сам-один

До вас говорю.

Одначе, що ж мені сказати?

(Сам до себе.) Якщо промовлю мудро,

То вийде по-дурному, бо я дурний.

А як дурне скажу...

БАТЬКО: Ні-ні, мій Геню!

ГЕНРИК (сам до себе):

Якщо не зможу втриматися на висоті вельможності цієї, вельможність скотиться до ями мого фарсу. Не можу вигадати нічого мудрого. Самі лише слова нікчемні і думки дрібні... Зараз! Бо я вже знаю, що скажу!

(До всіх.) Нікчемні мої слова,

Проте вони відлунням відбиваються від вас, отож ростуть авторитетом — авторитетом не того, хто промовляє, а тих, хто слухає.

ПЕРША ГРУПА:

Гарно сказав!

Мудро сказав!

ГЕНРИК:

Я тут верзу дурниці,

Але ви мудро мене слухаєте, тож

Стаю я мудрим.

РАДА і ДВІР: Мудрість! Мудрість!

МАТИ: А що! Це голова!

ГЕНРИК:

Я гідності не маю. Казна-коли

Я втратив гідність. Але мій БАТЬКО

Покликав до нової гідності мене. Отож стаю

Мудрішим і гіднішим, ніж я є.

І я приймаю це,

Так точно, я приймаю.

І свідчу, що бажаю взяти вищий шлюб. Даєш його! То де вона?!

Ведіть негайно — і вперед, вперед!

РАДА і ДВІР (яро підхоплюються):

Мудрість, гідність, шлюб! Даєш його!

Вперед, вперед, вперед!

БАТЬКО (гучно):

Із гідністю і мудрістю незмірними промовив син мій! То прочиняйте брами і молоду ведіть, а ще, як той казав, Єпископа святого, а труби хай сурмлять в саме нутро природи всім риком препотужним, щоб настрахати й відстрахати, коби хто яке свинство, преці тут свиней, мов гною, свиня, свиня-я-я... свиня-я-я!

Сурми, заходить Маня з кортежом дівиць, у розкішному вбранні, сурми, у другі двері заходить Єпископ Пандульф із почетом.

БАТЬКО: Геню!

РАДА і ДВІР: О, Генрику!

ГЕНРИК: О, Генрику!

БАТЬКО: (здушеним голосом, начебто йому лячно): Розпочинається... В родині нашій бували тіко чесні шлюби. Не плач, мати. (До Мані й Генрика.) Станьте-но тут разом... голови схиліть... (Голосно.) Беремося ми до святого акту подружнього в ім’я Батька і Сина... (Вбік.) Ви колінкуйте і, цей-во... хай гримнуть труби... Нехай ті дружки шлейф підіймуть... Ти, канцлере, подай мені берло... і насади корону... (Голосно.)

В ім’я Батька і Сина... (Вбік.)

А зара нехай священик з’єднає руки святою перев’яззю на цього акту знак.

Акту разючого, всепереможного,

Дробильного ущент і досконалого

Під нашою вельможністю!

Труби, гриміть! І теє, як його...

Подайте перев’язь святу! Навколішки!

О Йсусе Христе! Боже! Люди!

Так має бути! Так відбудеться! Це акт мій! Це, бачця, моя воля!

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (голосно, нахабно): Зрада!

Вривається Пияк.

БАТЬКО (обараніло): А що то — оцево?

Довга хвилина тиші.

ПИЯК: З вашого дозволу... Нічого тут такого... Я тіко так...

БАТЬКО (в остраху): Гей, допитати цього чоловіка, хто смів дозволити йому сюди прийти, й усунути його з цієї зали.

ПИЯК: Фляшка чистої, одна літра, вишнівка, чотири гальби й оселедець!

ГОЛОС: П’яний.

ДРУГИЙ ГОЛОС: Як чіп...

Сміх, полегкість.

ГЕНРИК:

Цей чоловік мені незнаний, а все ж таки

Знайомим здався...

(Із патетичною лагідністю.)

Одне затямив я:

Будь-що із того, що тут відбувається,

Може мені незнаним бути...

БАТЬКО: П’яний... Викинути і випорожнити, щоб навіть слід загув...

КАНЦЛЕР (підходить до Пияка): Звідки ти тут узявся, чолов’яго, невже не знаєш, що стоїш перед лицем Його Величності?

ПИЯК: Гик... А це ж бо Король Ясновельможний! О Матір Божа!

БАТЬКО:

Добре вже, добре,

За щастя май, селюче, що побачив короля,

А зара катуляй домів, проспися.

Сумна, панове, ця ганебна пляма

Пияцтва, що винищує наш люд!

ДВІР: О так, воістину!

КАНЦЛЕР: Візьми це на горілку — і адью...

Чому не забираєшся?

Кілька тих подальших закликів мусять мати в собі щось тупо-механічне.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому не забираєшся?

ПИЯК: Бо я не можу.

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Не можеш?

ПИЯК: А от не можу.

ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: А чому це він не може?

ПИЯК: Я завстидався.

КАНЦЛЕР (до Батька): Селюк цей стушувався, не годен з місця зрушити. Не знає, де й себе подіти, ги-ги-ги!

БАТЬКО: Ги-ги-ги!

КАНЦЛЕР: Ги-ги-ги!

Показує пальцем на двері.

Геть, я сказав!

ПИЯК (із подивом): Палиць!

КАНЦЛЕР: Геть!

ПИЯК: Палиць!

КАНЦЛЕР: Вийди!

ПИЯК: Пальцьом показує. Ото вже палиць!

ДВІР: Ги-ги, пальцьом, пальцьом.

ПИЯК (роздивляється свій палець): То не такий, як мій... Мій є чорнявий, миршавий... такий ото домашній, селюцький палиць... теє... в сам раз у носі длубатись.

Сміх.

Грубезний палиць, хамський... навіть сором таким особам показати...

КАНЦЛЕР: Гей, забиратися!

ПИЯК: Та був би я пішов, але не можу — всі задивилися на палиць мій.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому ти не сховаєш пальця до кишені?

ГОЛОСИ: Запхай його у вухо! Або в око!

ПИЯК: Сховав би був, але не можу, бо всі на нього дивляться!

І хай би я куди пальцьом тим тицьнув (мимохіть показує на Генрика), усі туди одразу позирають.

ГЕНРИК (тихо): Свиня...

ПИЯК (тихо): Свиня...

(Голосно.) Ото на палиць мій ся задивили, буцім він надзвичайний! Що більше дивляться, то більше він надзвичайні́є, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він надзвичайніє, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він Надзвичайніє...

Це надзвичайний палиць! Це сильний Палиць!

Ото вже мені пальця́ того напомпували!

І коби зара я до кого отим пальцьом моїм отак... торк...

БАТЬКО: Мовчи!

ПИЯК: Нехай би й до якої недоторканної особи...

БАТЬКО: Мовчи!

ПИЯК (брутально): А як торкнуся, то напхаюся!

ЗРАДНИКИ: Даєш його! Вперед! Вперед!

БАТЬКО (крик): Свиня!

ПИЯК (крик): Свиня!

БАТЬКО (дуже спокійно):

О люди, радники моєї Ради, і ви, вельможі Вельможності моєї... (Вибухає.) Держіть мене, бо я

Розтріскаюся! (Нажаханий власним вибухом.) Вибухну... і

Розтріскаюся!

Я гнівом вибухну таким жахливим,

Жаским, що... о... о... о...

Страх, пере́страх! (Слабне.) Я заслаб...

МАТИ: Ігнацію! Таж він заслаб!

ДВІР: Король заслаб! Король наш занедужав!

БАТЬКО (слабко, благально): Геню...

ДВІР і РАДА (потужно): О, Генрику!

ГЕНРИК: О, Генрику!

Генрику, в ім’я Батька, в ім’я Сина

І в ім’я Батька і Сина!

Генрик підходить до