Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

— Невже ви не розумієте, яких мук коштує мені кожна зустріч із вами? Ви хочете, щоб ми й далі зустрічалися?

Джулія знову ледь помітно кивнула головою.

— Клара робить мені через вас сцени. Вона вже знає, що я вас кохаю. Найрозумніше в таких випадках — розстатися, ніколи більше не бачитись.

Джулія злегка похитала головою. З грудей її вихопився короткий жалібний стогін. Потім вона відкинулася на спинку крісла й повернула голову набік. Вся поза її, здавалось, говорила про безпорадне горе. Жодна людина не змогла б спокійно дивитися на її страждання. Чарлз ступнув крок уперед і, впавши навколішки, обняв її змучене тіло.

— Ради бога, не побивайтесь так. Я не можу дивитися, як ви мучитесь. Ах, Джуліє, Джуліє, я вас так кохаю. Я зроблю все, що скажете, і ніколи нічим не скривджу вас.

Вона повернула до нього залите слізьми обличчя («Боже, ну й вигляд, певно, зараз у мене!») і підставила йому губи. Він палко поцілував її — вперше за весь час.

— Я не хочу втрачати вас, — тихо прошептала вона.

— Кохана Джуліє!

— І все між нами залишиться, як було?

— Так.

Вона глибоко й задоволено зітхнула і на хвилину чи дві завмерла в його обіймах. Коли Чарлз пішов, вона підвелася й оглянула себе в дзеркалі.

— Негідниця, — дорікнула вона собі.

Але тут же захихотіла, немов її нітрохи не мучили докори сумління, і пішла до ванної кімнати вмитися. Всю її сповнювало радісне піднесення. За хвилину вона почула, як увійшов Майкл, і гукнула йому:

— Майкле, глянь, яку мініатюру тільки що подарував мені Чарлз! Вона на каміні. Це діаманти чи скельця?

Коли леді Темерлі покинула свого чоловіка, Джулію якийсь час мучив неспокій. Леді Темерлі пригрозила Чарлзові судом, і Джулію зовсім не приваблювала перспектива виступити в ролі розлучниці. Тим-то два чи три тижні вона страшенно нервувала. Джулія вирішила до останньої хвилини нічого не казати Майклові і потім раділа із свого вчинку, бо, як виявилося, погрози леді Темерлі пояснювалися лише прагненням одержати з безневинного чоловіка якнайбільші аліменти.

Джулія крутила Чарлзом, як сама хотіла. Вони дійшли мовчазної згоди про те, що її любов до Майкла виключає можливість близьких стосунків між нею і Чарлзом, але в усьому іншому він залишається для неї всім — її другом, її порадником, її довіреною особою, людиною, на яку вона може завжди покластися і в якої може знайти втіху в годину розпачу. Ситуація трохи ускладнилася, коли Чарлз помітив, що вона більше не любить Майкла. Джулії довелося покликати на допомогу весь свій такт. Власне, через докори сумління вона не наважувалася стати Чарлзовою коханкою; якби на його місці був актор, котрий кохав би її так само палко й постійно, як він, вона лягла б з ним у ліжко без церемоній, але Чарлз… Чарлз не викликав у неї потрібних для цього емоцій. Так, він дуже подобався їй, але він був такий елегантний, такий вихований, такий інтелігентний, що вона не могла уявити собі його в ролі коханця. Це було б усе одно, що лягти в ліжко з object d’art[25]. До того ж його закоханість у мистецтво викликала в неї почуття легкої зневаги; власне, творцем мистецтва була вона сама, а він, зрештою, — тільки публікою. Чарлз пропонував їй утекти з ним. Мовляв, вони купили б віллу в Сорренто, в Неаполітанській затоці, у них був би великий сад і шхуна, і вони могли б весь свій час проводити на чудовій морській гладіні кольору прозорого вина. Для них існували б тільки кохання, краса, мистецтво, й нічого більше!

«Дурень, та й годі, — подумала Джулія. — Хіба ж можна відмовитися від театру заради якоїсь нори в Італії!»

Вона казала Чарлзові, що почуває себе зобов’язаною перед Майклом. А потім народила дитину — і в неї з’явився новий аргумент: мовляв, не можна затьмарювати життя сина свідомістю того, що його мати — розпутна жінка! Помаранчеві гаї не приносили б їй утіхи, вона ні на хвилину не була б щасливою на чудовій італійській віллі, знаючи, що Майкл страждає і що її дитину доглядають чужі люди. Не можна ж думати тільки про себе, правда? Треба думати й про інших. Під час кожної з таких розмов Джулія поводилася дуже витримано й скромно. Іноді вона запитувала Чарлза, чому він не розведеться із своєю дружиною і не одружиться з якоюсь гарненькою дівчиною. Мовляв, їй дуже неприємно, що через неї він занапастив своє життя. Він відповідав, що вона —* єдина жінка, яку він коли-небудь кохав, і що кохатиме її до смерті.

— Це звучить дуже сумно, — казала Джулія.

Це не заважало їй, однак, пильнувати за Чарлзом, і як тільки вона помічала, що якась жінка зазіхає на нього, робила все можливе, аби розладнати її плани. Якщо ж справді виникала небезпечна, на її думку, ситуація, Джулія, не вагаючись, влаштовувала Чарлзові бурхливі сцени ревнощів. Між ними давно вже існувала угода — вони вклали її між собою з усією делікатністю, на яку тільки здатний був Чарлз, людина з добрим вихованням, і Джулія з її добрим серцем, — безсловесна угода, побудована на туманних натяках про те, що в разі, коли з Майклом щось станеться, вони в той чи інший спосіб усунуть леді Темерлі й одружаться. Але Майкл поки що не скаржився на здоров’я.

Званий сніданок на Хілл-стріт пройшов, на думку Джулії, зовсім добре. На ньому були майже одні вельможі. Джулія якось дала зрозуміти Чарлзові, що не хотіла б бачити серед його гостей інших акторів, а заодно й драматургів, і того ранку вона була, власне, єдина особа за столом, яка своєю працею заробляла собі на життя. Поруч неї з одного боку сидів старий, гладкий, лисий і балакучий член кабінету міністрів, який докладав усіх зусиль, аби розважити її, а з другого — молодий герцог Уестрейський, який скидався на молодого конюха і вважав, що знає французьке арго краще за французів. Дізнавшись, що Джулія розмовляє по-французькому, він почав звертатися до неї тільки цією мовою. Після сніданку Джулію вмовили прочитати монолог з «Федри» так, як його читають у «Комеді франсез», а потім так, як його прочитав би англійський студент з Королівської академії драматичного мистецтва. Її гра дуже сподобалася товариству; на вулицю Джулія вийшла розчервоніла від задоволення. День був сонячний, гарний,