Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

Любов, — вона провела пальцем по знайомому символу. — Брехун, чоловік, печаль, самотній, вежа, — вона ще дужче примружилася, передчуваючи, що от‑от почне все розуміти, й перейшла до правої половини каміна. — Символи тепер повторюються навпаки, — вдоволено мовила вона, впізнаючи слова «давно», «принцеса» і «прекрасна». — Це мова! Мова навпаки! І я її знаю!

Вона переможно здійняла руки догори. Аж раптом ще одна думка прийшла їй до голови, й руки опустилися додолу.

Я можу прочитати цей текст, тому що Ганс Пітер навчив мене цієї мови. Він знає цю історію. Він тут був.

Розділ 12

Після того, як дівчина переклала історію, написану на каміні, незнайома мова стала їй більш зрозумілою. Вона все ще не розуміла окремих її нюансів і не знала всіх слів, однак могла побачити загальну картину. Дівчина прочитала тексти на двох колонах і вигадливий текст-візерунок, вирізьблений над золотими дверима. Усюди йшлося про прекрасну принцесу та її безупинні пошуки кохання, однак та казка чомусь видавалася більш загрозливою, аніж романтичною. У дівчини складалося враження, що принцеса наказувала кожному чоловікові, котрий потрапляв їй на очі, кохати її. За цими роздумами вона й не помітила, як настав час вечері. Дівчина обернулася та наштовхнулась на запитальні погляди Еразмуса та Роло, що стояли позаду неї.

— Привіт, — сказала вона й, розуміючи, що все ще водить пальцями по одному з одвірків, опустила руку.

— Що ти тут робиш? — запитав Роло, нахиливши голову вбік. — Ти проґавила обід і підвечірок.

Згідно вовчих уявлень про світ, не могло бути нічого гіршого, ніж пропустити трапезу.

— Чому ж тоді ти не прийшов по мене? — мовила вона.

— Надто вже тепло було біля каміна, — сказав він і потягнувся. — Лише коли Еразмус поскладав на тацю усі неторкані страви, я подумав, що мені б вартувало піти за ним і поглянути, чи ти, бува, не на кухні. Але тебе там не було, тож ми прийшли сюди.

— Я хвилювався, що ти все ще… не відійшла від того, що трапилося, — сказав Еразмус і зашарівся. — Але Роло запевнив мене, що з тобою все буде гаразд. Адже йому, вовкові, нічого не сталося, то й тобі не станеться. Тоді він вмовив саламандр дати йому шматок торта, — по цих словах рум’янець зник з його лиця і він усміхнувся.

— Дуже перепрошую, — вибачилася дівчина. — Перепрошую за всі ці клопоти! — тепер, коли Роло згадав про тацю з неторканою їжею, у неї в животі голосно забурчало. — Вибачте!

— Ти, мабуть, вмираєш з голоду, — сказав фавн і засміявся. — Вечеря готова. Подавати?

— Так, будь ласка! — вона жестом попросила Еразмуса провести їх до їдальні. — Мені так хочеться пити, що я готова лизати стіни!

— У них жахливий смак, — мовив їй Роло. — Я спробував полизати одну з них того ж дня, коли ми прибули. На смак цей лід — немов гниле м’ясо, — він затремтів, а тоді потрусив шерсть на спині, показуючи всім своїм виглядом, як то було несмачно.

— Що? — дівчина спинилася і сперлася рукою на найближчу колону. — Невже? — вона ледь стрималася, аби одразу не лизнути стіну, щоб перевірити, чи Роло правий. Певна річ, лід який не танув і не був холодним на дотик, не міг бути звичайним льодом, однак чому він має смакувати як гниле м’ясо?

— Прошу, моя панно, вечеря холоне, — мовив Еразмус, і його обличчя враз зблідло. — А тобі, вовче, не варто лизати стіни, — мовив він до Роло суворим голосом. — Бо вони… мусите собі затямити, що це… це зовсім не той лід, до якого ви звикли.

— Так, звісно, — безневинно усміхнулася дівчина, постановивши собі, що неодмінно лизне стіну, щойно залишиться наодинці у своїй спальні.

Білий ведмідь уже чекав на них у їдальні. Дівчина привіталася і сіла у своє крісло, що стояло поруч із ведмедевим. Еразмус подав розкішні страви (що вже стало традицією): прозорий бульйон, приправлений незвичним зіллям, овочі, запечені з медом, риба, оздоблена лісовими горіхами та маринованими вишнями. На десерт — торт, перемащений кремом та политий карамельним соусом.

— Будь ласка, подякуй саламандрам, — зітхнула вона по вечері. Дівчина відкинулася на спинку свого крісла й відклала серветку вбік. — Вони чудові кухарі!

— Я перекажу їм ваші слова, моя панно! Вони будуть у захваті!

Лежачи біля каміна, Роло перевернувся на спину й висолопив язик. Йому дістався добрячий кусень м’яса і шматочок торта, який дівчина кинула йому до миски. Ведмідь також скуштував торт. Однак нічого більше. Доки дівчина з Роло їли, він лише мило бесідував з ними: запитав, чи вона вже бачила картини у довгій картинній галереї, чи вони їй сподобалися. Ні, не сподобалися, бо на них були зображені сцени кривавих боїв. Він запитав, чи вона вже читала книги, що знаходилися у бібліотеці. Так, читала, і вони їй неабияк припали до смаку.

— То тобі тут подобається? — запитав ведмідь здушеним голосом.

— Так, звісно! — вона відхилилася вбік і поплескала здоровенну ведмедячу лапу. — І не хвилюйся, я зніму закляття.

— Ні! — ведмідь рвучко відхилився назад, оголивши свої зуби та пазурі. Дівчина відсахнулася. Ізбйорн трохи розслабився. — Будь обережна, — прогарчав він. — Було б краще, якби ти почекала.

— Чого саме чекати?

— Доки рік добіжить кінця.

— І тоді ти розповіси мені, хто збудував цей палац?

— Так, — ведмідь похмуро кивнув головою.

— І хто вирізьбив слова-візерунки на каміні у вхідній залі?

Ведмідь закліпав очима і змінив тему.

— Я не знаю.

— То це не ти збудував цей палац? Хто ж тоді це зробив?

Тиша. Ведмідь повільно похитав головою, так, немов ці запитання його розчарували. Однак вона продовжувала запитувати:

— Ти розумієш написи на колонах?

— Іноді.

— Тобто?

— Очі у ведмедя не надто пристосовані до читання, — сказав він. У його голосі вчулося небажання продовжувати розмову. — Вже пізно. Добраніч!

Він підвівся і посунув геть із кімнати.

— Будь ласка, зачекай! Хочеш, я тобі почитаю? — вона рушила слідом за ним; можливо, якщо вони читатимуть разом, то їм вдасться розшифрувати невідомі символи? — Ізбйорне, чи тобі цього також хотілося б?

Однак він лише мовчки йшов уперед, аж доки